5-926км16 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння зіткнення транспортних засобів внаслідок чого пасажир автомобіля отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я - 03.03.2016 Прийняття

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення

волі на строк три роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України з іспитовим

строком тривалістю два роки, за участю прокурора Гаврилюка С.М.,

У касаційній скарзі прокурора викладено вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, мотивуючи істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, так як суд першої інстанції не мав права затверджувати вироком суду таку угоду про примирення через невідповідність узгодженого сторонами покарання, що мало б бути призначеним засудженому ОСОБА_2 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України через вчинення останнім злочину під час іспитового стрку, встановленого за попереднім вироком суду. Вказані порушення процесуального закону призвели й до невідповідності призначеного покарання внаслідок м'якості. Зазначив також на незаконність ухвали апеляційного суду, якою такий вирок залишено без зміни.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 9 червня 2015 року затверджено угоду про примирення, укладену 26 березня 2014 року між потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_2 у кримінальному провадженні від 8 лютого 2014 року. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Вироком суду також відповідно до укладеної угоди вирішено цивільний позов, питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 8 лютого 2014 року, приблизно о 7-ій год. 30 хв., будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, не маючи при собі посвідчення водія, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ 2106", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по проспекту Ватутіна у м. Києві, в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 "б", 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, при виникненні небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкод, внаслідок чого здійснив зіткнення з тролейбусом, що зупинився біля зупинки громадського транспорту.

Внаслідок дружньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля під керуванням ОСОБА_2 - ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, понад 21 добу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду від 9 червня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо недотримання апеляційним судом норм кримінального процесуального закону є необгрунтованими.

Процесуальним законом встановлений вичерпний перелік підстав до оскарження прокурором в апеляційному порядку вироку суду на підставі угоди про примирення.

Так, п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примиення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Частиною 3 статті 469 КПК України встановлено, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.

Апеляційний суд дотримався наведених вимог кримінального процесуального закону, щодо яких також було надано роз'яснення у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року "Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод" (v0013740-15) . Згідно з яким вказано, що судам слід мати на увазі, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди може бути оскаржений обмеженим колом суб'єктів та з чітко визначених законом підстав, зазначених у частинах 3, 4 ст. 394 КПК України. Зокрема, сторони, а також прокурор у провадженні на підставі угоди про примирення позбавлені можливості оскаржувати таке судове рішення у зв'язку з істотним порушенням положень КПК України (4651-17) , передбачених ст. 412 КПК України, та неправильним застосуванням норм КК України (2341-14) .

З огляду на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376, 433, 434, 436 КПК України, суд

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 9 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.