5-6494км06 Про незаконне заволодіння чужим майном із застосуванням насильства - Текст документа

розглянула в судовому засіданні 25 січня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Севастополя на вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 7 листопада 2005 року, яким

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

уродженця м. Севастополя, раніше судимого:

- 04 квітня 2002 року за ч. 2 ст. 186 , ч. 1 ст. 187 , ст. 70 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, звільненого від покарання 25 лютого 2004 року;

- 24 червня 2004 року за ч. 1 ст. 190 КК України (2341-14) до штрафу у розмірі 600 грн.

- за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 цього Кодексу на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ст. 15 , ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 186 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1. призначено 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

За ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) ОСОБА_1. виправдано.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1. на користь потерпілих ОСОБА_2. 980 грн. та ОСОБА_3. 2.100 грн. на відшкодування майнової шкоди.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком ОСОБА_1. визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

9 червня 2002 року, близько 23 год. 50 хв. ОСОБА_1. за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, знаходячись в районі дитячого садка, що по вул. Гер. Бреста м. Севастополя, маючи умисел на заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, напали на ОСОБА_2., заподіявши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості, та відкрито заволоділи її майном на суму 980 грн.

10 серпня 2003 року, приблизно о 15 годині ОСОБА_1., знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 в м. Севастополі, повторно відкрито викрав майно ОСОБА_3. на суму 2.100 грн.

Крім того, 26 грудня 2003 року приблизно о 23 годині ОСОБА_1., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, неподалік будинку № АДРЕСА_2 в м.Севастополі, маючи умисел на заволодіння чужим майном, напав на ОСОБА_4. із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Однак, як зазначив суд, злочинний умисел на заволодіння майном до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки у потерпілого не виявилося грошей.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування вироку в частині засудження ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 187 ; ст. 15 та ч. 2 ст. 187 ; ч. 3 ст. 186 КК України (2341-14) та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених ним злочинів і особі засудженого внаслідок м'якості з тих мотивів, що дії ОСОБА_1. щодо потерпілого ОСОБА_4. за ст. 15 та ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) як замах на розбій кваліфіковано неправильно, а застосування ст. 69 КК України (2341-14) при призначенні ОСОБА_1. покарання судом не мотивовано. Крім того, у поданні зазначено, що на порушення вимог ст. 334 КПК України (1001-05) суд, вирішуючи цивільні позови, не послався на норму матеріального закону, на підставі якого вирішено цивільні позови, та не мотивував підстави задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала касаційне подання та просила його задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, формулюючи у вироку обвинувачення ОСОБА_1. у нападі 26 грудня 2003 року на ОСОБА_4. з метою заволодіння його майном, зазначив, що ОСОБА_1., маючи умисел на заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, напав на ОСОБА_4., наніс йому не менше трьох ударів руками по голові та ногами по тілу, а також кинув на голову підібраний на землі камінь, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, але свій умисел на заволодіння майном до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки у потерпілого не виявилося грошей.

Судом кваліфіковано ці дії ОСОБА_1. за ст. 15 та ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) , як замах на розбій.

Проте такий висновок суду суперечить вимогам кримінального закону.

Так, згідно з диспозицією ст. 187 КК України (2341-14) розбій вважається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

Таким чином, суд у даному випадку неправильно застосував кримінальний закон.

Призначаючи ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 187, ст. 15 та ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції цього закону, суд не взяв до уваги, що згідно зі ст. 69 КК України (2341-14) таке покарання можна призначити лише з урахуванням особи винного і за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. При цьому таке рішення суд обов'язково повинен мотивувати.

Всупереч цим вимогам закону суд не мотивував належним чином застосування ст. 69 КК України (2341-14) та призначення ОСОБА_1. покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції закону, за яким його засуджено, не навів у вироку обставин, передбачених ст. 69 КК України (2341-14) , які дають підстави для призначення такого покарання.

Крім того, вирішуючи цивільні позови, суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги ст. 334 КПК України (1001-05) та рекомендації, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року №3 (v0003700-89) з наступними змінами "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягненням безпідставно нажитого майна", і, вирішуючи питання при постановлені вироку про відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, не вказав, якою нормою цивільного законодавства керувався, і вирок в частині вирішення цивільних позовів належним чином не мотивував.

При стягненні з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2. завданих злочином збитків на суму 980 грн., суд не врахував, що згідно з матеріалами справи потерпілій повернуто викрадені ключі вартістю 20 грн., не вияснив у потерпілої, чи не зменшує вона у зв'язку з цим розмір відшкодування шкоди.

За таких обставин, вирок щодо ОСОБА_1. в частині засудження його за ч. 2 ст. 187 , ст. 15 та ч. 2 ст. 187 , ч. 3 ст. 186 КК України (2341-14) підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляді, під час якого суду необхідно усунути зазначені недоліки і з урахуванням зібраних доказів, у разі визнання ОСОБА_1. винним дати його діям правильну юридичну кваліфікацію, прийняти законне рішення в частині цивільних позовів та призначити ОСОБА_1. покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) .

Виправдання ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) у касаційному подання не оспорюється, а тому касаційні підстави для перегляду вироку у цій частині відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395 , 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора м.Севастополя задовольнити.

Вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 7 листопада 2005 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження його за ч. 2 ст. 187 ; ст. 15 та ч. 2 ст. 187 , ч. 3 ст. 186 КК України (2341-14) скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.