Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді-доповідача Животова Г.О.,

суддів Шибко Л.В., Пузиревського Є.Б.,

ознайомившись з касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на вирок Пологівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2015 року,

Вказаним вироком місцевого суду засуджено

ОСОБА_2, 1987 р.н., громадянина України, не судимого, уродженця села Чапаєвка Пологівського району Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1,

- за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на 1 рік, із звільненням від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням протягом 1 року 6 місяців.

Згідно вирокуОСОБА_2 02.06.2015 о 08:30, керуючи автомобілем "АЗЛК 2140" та рухаючись по вул. К. Маркса в напрямку вул. Пушкіна в м. Пологи Запорізької області, на нерегульованому пішохідному переході біля будинку № 51 порушив пп. 10.1, 18.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та наїхав на неповнолітню ОСОБА_3, яка переходила дорогу зліва направо, спричинивши їй тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Запорізької області 01.12.2015 змінив цей вирок в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, пом'якшивши таке до 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, із звільненням від відбування покарання з випробуванням протягом 1 року 6 місяців.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 02.02.2016 за скаргою прокурора на вищезазначені судові рішення було відмовлено у відкритті касаційного провадження згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, оскільки з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень вбачалося, що підстав для її задоволення не було.

У повторній касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а доводи про м'якість призначеного засудженому покарання необґрунтовані.

Покарання призначене ОСОБА_2 із дотриманням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, оскільки при цьому враховано тяжкість вчиненого необережного злочину та обставини, які пом'якшують відповідальність засудженого, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків. Врахував суд й дані про особу засудженого, який не має судимості, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину. Враховано також відсутність обставин, які обтяжують покарання та позицію законного представника потерпілої, яка претензій матеріального характеру не має та просила суворо ОСОБА_2 не карати.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України не дослідив повторно обставини, встановлені під час кримінального провадження, необґрунтовані, оскільки апеляційний суд не встановив нові фактичні обставини, а виходив з тих обставин, які встановив суд першої інстанції.

Безпідставними є й доводи прокурора про те, що пом'якшуючи покарання засудженому апеляційний суд порушив вимоги закону стосовно меж апеляційного розгляду, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Суд вирішив недоцільним призначати ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке передбачене санкцією цієї статті, як факультативне. Отже доводи прокурора про незаконність такого рішення є необґрунтованими.

Апеляційний суд, усупереч твердженням прокурора, достатньо вмотивував свої висновки та ухвалив обґрунтоване рішення про пом'якшення призначеного ОСОБА_2 судом першої інстанції покарання, яке є справедливим.

Посилання прокурора у касаційній скарзі про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованим.

Так, згідно ст. 76 КК України та роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 р. (v0007700-03) , з метою організації органами виконання покарань належного контролю за поведінкою особи, що звільняється від відбування покарання, судом можуть бути покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Отже, суд може, але не зобов'язаний покласти на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, відповідні обов'язки.

ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає іншим вимогам ст. 419 КПК України, а в касаційній скарзі прокурора не зазначено достатніх та переконливих доводів про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону.

Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою заступника прокурора Запорізької області на вирок Пологівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2.

ухвала оскарженню не підлягає.