Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Орлянської В.І.. Суржка А.В.,

при секретарі Гапоні В.О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014140210000564, за обвинуваченням

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Червоне Золочівського району

Львівської області, проживаючого по

АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 з доповненнями засудженого на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 9 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2,

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, захисник ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежну, на його думку, оцінку доказів, не взяття до уваги окремих доказів, які виправдовують його підзахисного та покладення в основу вироку недопустимих доказів. Зазначає про порушення права на захист, яке виразилося у тому, що апеляційний суд не дав можливості засудженому та захиснику висловити свої позиції з приводу апеляції потерпілого. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог закону повторно не дослідив докази у провадженні.

В доповненнях до касаційної скарги захисника засуджений ОСОБА_2, посилаючись на суворість призначеного покарання, просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляду у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 9 липня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 128 КК України на 1 рік обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2015 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду 26 липня 2014 року приблизно о 20 год. 30 хв. по вул. Крилова в м. Золочеві Львівської області, під час виниклого конфлікту ОСОБА_4 наніс ОСОБА_5 рукою удар в обличчя від якого останній упав навзнак, головою вдарився об покриття дороги в результаті чого отримав перелом потиличної кістки черепа, забій головного мозку з ураженням лівої лобно-тім'яної частини, які згідно висновку експертизи відносяться до тяжких тілесних пошкоджень.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежна, на думку захисника, оцінка доказів у провадженні, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Як убачається з вироку, висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, за ретельно викладених у ньому обставин, доведено об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, є допустимими.

Суд першої інстанції дослідив показання засудженого, який вину визнав частково, не заперечував виниклий конфлікт між ним та потерпілим, під час якого він штовхнув ОСОБА_5, а останній впав на землю і не вставав.

Проаналізував пояснення потерпілого ОСОБА_5, який повідомив про подробиці конфлікту між ним та ОСОБА_2, під час якого останній його вдарив в обличчя. Від отриманого удару він упав навзнак та втратив свідомість.

Обґрунтовано суд поклав в основу вироку і показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - безпосередніх очевидців події, які зазначили, що ОСОБА_2 наніс ОСОБА_5 удар в обличчя, від якого він упав на спину, вдарився головою та втратив свідомість.

Здійснив посилання суд і на показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які повідомили, що ОСОБА_5 лежав на землі без свідомості та ОСОБА_12 ОСОБА_13, які вказали, що потерпілий сидів на землі опершись об бордюр, з губи текла кров.

Правильно послався суд і на показання свідка ОСОБА_14 - лікаря швидкої допомоги, яка приїжджала на виклик та повідомила, що у ОСОБА_5 на губі була кров. Самостійно йти він не міг, тому вони доставили його в лікарню.

Взяв до уваги і показання свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 - лікарів-невропатолгів Золочівської лікарні, які повідомили, що ОСОБА_5 жалівся на болі голови і був відправлений на комп'ютерну томографію у м. Львів. У нього було виявлено перелом потиличної кістки і крововилив в мозок.

Також суд послався на висновки судово-медичних експертиз, згідно з якими у ОСОБА_5 були виявлені наступні тілесні ушкодження: лінійний перелом потиличної кістки черепа, забій головного мозку з ураженням лівої лобно-тімяної кістки, рана губи зліва, садно зовнішньої поверхні верхньо-середньої частини правої голомілки. Ці ушкодження утворились від контакту з тупими предметами, могли бути спричинені 26.07.2014 року.

Травма голови характерна для травми прискорення внаслідок контакту потиличної ділянки справа з тупим предметом з широкою (необмеженою) поверхнею, могла бути наслідком падіння навзнак та удару потилицею до твердого покриття, відносяться до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння. Наявність рани верхньої губи зліва, асиметричне ураження головного мозку, відсутність рани в потиличній ділянці голови свідчать про те, що падіння навзнак могло відбутись внаслідок удару тупим предметом, можливо рукою, в ділянку верхньої губи зліва.

У вироку суд дав належну оцінку цим та іншим зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності, критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивував.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_5 необережне тяжке тілесне ушкодження. Дії засудженого правильно кваліфіковані за ст. 128 КК України і сумнівів у колегії не викликають.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи убачається, що з висновком суду першої інстанції засуджений та його захисник погодилися і вирок суду в апеляційному порядку не оскаржували. При розгляді апеляції представника потерпілого вони вказали, що суд вірно кваліфікував дії винного та в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України просили пом'якшити призначене покарання.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З урахуванням викладеного, доводи захисника про не дослідження апеляційним судом доказів та ненадання можливості стороні захисту висловити свої позиції - безпідставні.

Відповідно до ч. 11 ст. 352 КПК України, після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

Згідно з ч. 2 ст. 353 КПК України, допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених частинами другою, третьою, п'ятою - чотирнадцятою статті 352 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, посилання захисника про недопустимість показань потерпілого та свідків, які покладені в основу вироку, через їх допит судом, а не прокурором не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки після допиту потерпілого та свідків суд може ставити питання вказаним особам.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи захисника про те, що суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, оскільки кримінальне провадження було розглянуте в межах пред'явленого обвинувачення, а поставлені ОСОБА_2 запитання не свідчать про розгляд справи поза межами пред'явленого обвинувачення.

Неспроможні і доводи захисника про порушення права на захист, оскільки на стадії досудового розслідування і в суді першої інстанції захист інтересів ОСОБА_2 здійснював захисник ОСОБА_17 (а. п. 64-68), в суді апеляційної інстанції - захисник ОСОБА_3 (а. п. 281-283).

Посилання захисника ОСОБА_3 про заміну захисника через незабезпечення ОСОБА_2 ефективного захисту та ненадання необхідної правової допомоги не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки будь яких клопотань про неефективний захист ОСОБА_2 не заявлялося. Більше того, в матеріалах провадження міститься заява засудженого про те, що захисник ОСОБА_17, який здійснював захист інтересів ОСОБА_2, перебуває в зоні АТО, в зв'язку з чим було укладено договір з іншим захисником.

Доводи захисника про недопустимість доказів, які отримані з показань свідка ОСОБА_2, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КК України, суд обґрунтовував свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не обґрунтовував судове рішення показаннями, наданими слідчому та не посилався на них.

Посилання захисника на перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння не спростовують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Що стосується доводів засудженого про суворість призначеного покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ці вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_2 виконані.

Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття.

З урахуванням усіх зазначених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду, з обов'язковим залученням до праці, що відповідає призначеному покаранню у виді обмеження волі, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку дотримався вимог закону, переглянув вирок щодо ОСОБА_2 в межах апеляційної скарги та своїх повноважень. ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставною для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги з доповненнями відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 9 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 із доповненнями засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.