Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,

суддів Пойди М.Ф., Зубара В.В.,

за участю прокурора Бобровницького А.Е.,

захисника ОСОБА_1,

виправданого ОСОБА_2,

секретаря Бражника М.В.

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015020420000090 за касаційною скаргою заступника військового прокурора Центрального регіону України на вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лопатинка Оратівського району, Вінницькоїобласті, фактично проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,

вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2015 рокувизнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 402 КК України та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку та ухвали суду, призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на те, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону. Зокрема, судом не враховано, що ОСОБА_2 віддавався законний наказ, який був йому доведений до відома у визначений Статутом Внутрішньої служби Збройних Сил України спосіб, про що, не заперечував і сам засуджений. Не взято до уваги докази про оголошення наказу та відмову його виконати. Судами не дано належної оцінки іншим доказам у справі, безпідставно визнано копії документів та постанову прокурора від 19 лютого 2015 року про виділення матеріалів із досудових розслідувань недопустимими доказами. Судом апеляційної інстанції неналежно проведено судове слідство, обставини провадження досліджено неповно в зв'язку із чим ухвала апеляційного суду невідповідає вимогам ст. 419 КПК України.

ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він, як військовослужбовець за призовом під час мобілізації військової частини польова пошта В2248, в порушення вимог закону та положень Військової присяги, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, перебуваючи в приміщенні Іллінецького об'єднаного районного військового комісаріату, 06 вересня 2014 року, відмовився виконати наказ військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату № 351 від 04 вересня 2014 року "Про повернення військовослужбовців військової частини польова пошта В2248 до місця виконання завдання" та припис щодо вибуття 10 вересня 2014 року до постійного місця дислокації військової частини в зоні проведення антитерористичної операції. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконувати наказ начальника.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав доводи скарги та вважав, що вона підлягає задоволенню, захисника та виправданого, котрі заперечили зміст скарги прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У касаційній скарзі прокурор поміж іншого оскаржує встановлені районним судом фактичні обставини кримінального провадження, посилається на неповноту судового розгляду, що було предметом перевірки апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду отримали оцінку судом апеляційної інстанції.

У касаційному порядку ці доводи не перевіряються.

Твердження прокурора про необґрунтоване виправдання ОСОБА_2 у вчиненому злочині є аналогічними тим, що були наведені в його апеляційній скарзі, вони були визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки суперечать матеріалам кримінальної справи.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Вимогами ст. 94 КПК України передбачено, що, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з обвинувального акту, ОСОБА_2 пред'являлося обвинувачення у тому, що він не виконав вимоги наказу військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату № 351 від 04 вересня 2014 року "Про повернення військовослужбовців військової частини польова пошта В2248 до місця виконання завдання" та письмового припису щодо вибуття останнього до постійного місця дислокації військової частини польова пошта В2248 10 вересня 2014 року, яка дислокується в зоні проведення Антитерористичної операції.

На підтвердження винуватості ОСОБА_2 стороною обвинувачення долучено до кримінального провадження копію наказу військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату № 351 від 04 вересня 2014 року "Про повернення військовослужбовців військової частини польова пошта В2248 до місця виконання завдання", копію акта засвідчення відмови від ознайомлення з наказом, копію акта про відмову військовослужбовця від отримання припису, які на думку прокурора не були взяті до уваги судом.

Як убачається з матеріалів справи всім доказам у справі, в тому числі тим, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, була дана оцінка як судом першої, так і апеляційної інстанції.

Суд у межах своїх повноважень під час судового розгляду, перевірив документи в матеріалах кримінального провадження щодо їх відповідності вимогам ч. 3 ст. 99 КПК України та встановив, що вони є неналежно завіреними копіями.

Стороною обвинувачення не надавалися оригінали документів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Аналогічно не відповідають вимогам кримінального процесуального закону і протоколи оглядів документів та постанови про визнання документами які є копіями процесуальних документів здійснених в межах розслідування іншого кримінального провадження, однак належно не завіреними.

У цьому зв'язку, рішення суду про визнання письмових документів у матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_2 неналежними та недопустимими доказами є законним і обґрунтованим, яке відповідає вимогам КПК України (4651-17) .

Крім того, даючи оцінку вказаним документам, які долучено стороною обвинувачення, суд виправдовуючи ОСОБА_2, обґрунтовано послався на те, що навіть за умови допустимості доказів, наказ від 04 вересня 2014 року № 351 формально був виконаний ОСОБА_2, оскільки, згідно наказу від 08 вересня 2014 року, останній вибув до військової частини, а письмовий припис "10 вересня 2014 року прибути до місця постійної дислокації військової частини польова пошта В2248" в порушенні якого обвинувачується ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутній, як і його належно завірена копія.

Не був наданий такий документ і на вимогу суду апеляційної інстанції.

Посилання касаційної скарги прокурора про невиконання ОСОБА_2 усного наказу, виходить за межі пред'явленого обвинувачення, є неконкретним та необґрунтованим, оскільки в обвинуваченні зазначено визначений письмовий наказ, та невиконання конкретного письмового припису.

Частиною 2 ст. 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

За таких обставин, висновок суду про виправдання ОСОБА_2 є обґрунтованим та відповідає положенням ст. 62 Конституції України, якою передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зміст вироку суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 419 КПК України, безпосередньо дослідив усі письмові докази, які містяться у справі, проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку суду першої інстанції, дав на них відповіді, мотивувавши своє рішення належним чином.

Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення інших вимог закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись ст.ст. 433- 436 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.