Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В., суддів: Животова Г.О., Сахна Р.І., розглянула в судовому засіданні 24 лютого 2016 року у м. Києві касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 грудня 2015 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2009 року за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, невідбута частина якого на підставі постанови Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 травня 2012 року замінена на 1 рік 3 місяці 6 днів обмеження волі; звільненого умовно-достроково з місць позбавлення волі 26 грудня 2012 року на невідбутий строк 7 місяців 6 днів (відповідно до ухвали слідчого судді від 15 вересня 2015 року),

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду, ОСОБА_4 13 вересня 2015 року о 20.00 год. у стані алкогольного сп'яніння на пішохідній доріжці навпроти будинку № 4-а на бул. Дружби Народів у м. Луцьку під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно кухонним ножем, який знаходився у нього за поясом штанів, наніс ОСОБА_5 один удар у грудну клітку справа, завдавши останньому тяжких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про зміну вказаних судових рішень шляхом застосування до нього положень ст. 69 КК, посилаючись при цьому на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості та необхідність застосування до нього положень ст. 69 КК є необґрунтованими.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 65 КК в достатній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_4, який у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв у розкритті злочину, що визнав пом'якшуючими покарання обставинами, має постійне місце проживання, проживає разом з матір'ю, є її єдиним сином, хворіє, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта, а також думку потерпілого, який претензій до засудженого не мав та не наполягав на суворому покаранні.

Разом з тим, зважено місцевим судом і на те, що ОСОБА_4 завдані збитки закладу охорони здоров'я не відшкодував, за місцем проживання характеризується негативно, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, має незняту і непогашену у встановленому законом порядку судимість, знову вчинив кримінальне правопорушення, яке є тяжким злочином, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.

Крім того, судом враховані і обтяжуючі покарання обставини, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що покарання, яке буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, потрібно призначити у виді позбавлення волі, однак з урахуванням пом'якшуючих покарання обставин - у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у касаційній скарзі доводи засудженого за своїм змістом аналогічні доводам його апеляційної скарги і на них надано обґрунтовані відповіді.

Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК і з наведеними в ній висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів щодо необхідності застосування до нього положень ст. 69 КК та пом'якшення призначеного йому покарання.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів,

Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 грудня 2015 року щодо нього.

ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.