Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Романець Л.А.,

суддів Кульбаби В.М., Пойди М.Ф.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2010 року за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн; вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2011 року за ст. 356, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роки 3 місяці; вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2011 року за ч.2 ст. 307, ч.1 ст. 185, ч.1 ст. 70, ч.4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці; ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 29 серпня 2014 року звільнено від подальшого відбування покарання на підставі ст.2 Закону України "Про амністію",

визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні та призначено покарання за ч.2 ст. 190 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Питання про долю речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Судами ухвалено визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України за таких обставин.

Як визнав встановленим суд, 16 жовтня 2014 року, ОСОБА_1, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, повторно шляхом обману заволодів майном, що належить потерпілому ОСОБА_2, чим завдав останньому матеріальної шкоди на загальну суму 10000 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

В обґрунтування наведеного прокурор вказує на те, що судом апеляційної інстанції при перевірці вироку суду І інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, дані про його особу, а також конкретні обставини вчиненого ним злочину.

Крім того, вказує про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином та не спростував доводи апеляційної скарги прокурора.

Перевіривши дотримання скаржником порядку, строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону та долучені до неї копії вироку суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Так, відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень, а також інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно вимог ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 190 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Як вбачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначенні засудженому ОСОБА_1 покарання, суд згідно із вимогами ст. 65 КК України в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше судимий, але влаштувався на роботу, пройшов курси водіїв, одружився та приймає участь у вихованні та утриманні неповнолітньої дитини своєї дружини, стан здоров'я та вік засудженого, пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин.

Доводи прокурора про невідповідність, на його думку, призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, є безпідставними і не знайшли свого підтвердження під час перевірки судових рішень.

Крім того, обставини, на які прокурор посилається у касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, з наведенням в ухвалі докладних мотивів такого рішення. З цим висновком погоджується і колегія суддів.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам, передбаченим статтею 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів викладених у касаційній скарзі прокурора колегія суддів не вбачає.

Виходячи з наведеного, з урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі і з наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, у зв'язку із чим у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити на підставі п.2 ч.2 ст. 428 КПК України.

Керуючись ч.2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.