5-240км16 Про розбійний напад з корисливих мотивів, скоєний за попередньою змовою двома особами із заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я - 18.02.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 18 лютого 2016 року касаційні скарги заступника прокурора Київської області, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у кримінальному провадженні щодо засуджених

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, неодноразово судимого, останній раз вироком Обухівського районного суду

Київської області від 17 травня 2011 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, на підставі

ст.ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість

місяців, звільненого на підставі ухвали

Бориспільського міськрайонного суду Київської

області від 12 серпня 2014 року на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) ,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого, за участю прокурора Шевченко О.О.,

захисника ОСОБА_3,

засудженого ОСОБА_4,

потерпілого ОСОБА_6,

У касаційних скаргах:

- заступника прокурора Київської області викладено вимогу про скасування судових рішень, постановлених щодо засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, мотивуючи допущеними судом першої інстанції, при цьому не усунутими судом апеляційної інстанції, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у зв'язку з відсутністю на технічному носії, що міститься в матеріалах провадження, звукозапису судового засідання від 9 квітня 2015 року;

- захисник ОСОБА_2, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_4, виклав вимогу про скасування судових рішень щодо останнього із закриттям провадження у зв'язку з відсутністю в діях засудженого ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Обґрунтував вимогу неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_4, що мали б бути кваліфіковані замість ч. 2 ст. 187 КК України за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 125 КК України, заперечивши при цьому фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, оскільки тілесні ушкодження заподіяв потерпілому лише з метою, щоб він його не затримав, та мало місце лише замах на викрадення чужого майна, так як не мав реальної можливості ним розпорядитися через затримання працівниками міліції одразу у дворі будинку;

- захисник ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5, виклав вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, мотивуючи невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, наголошує на існуванні між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 лише конфлікту, що показання останнього про те, що і ОСОБА_5 також наніс йому удар є лише припущенням, а тому мають бути відкинуті як доказ винуватості ОСОБА_5, та вважає, що недоведеним є і попередня змова засуджених на вчинення злочину. Вказав, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого призвело й до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого та особі засудженого внаслідок суворості.

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2015 року засуджено: ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна; ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією майна. Вироком суду також вирішено питання щодо заявленого цивільного позову, процесуальних витрат та долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

21 листопада 2014 року, приблизно о 00 год. 50 хв., ОСОБА_4 та ОСОБА_5, будучи запрошеними ОСОБА_6 та знаходячись за місцем його проживання по АДРЕСА_2, у АДРЕСА_1, вживали на кухні останнього спиртні напої, під час чого ОСОБА_4 з метою таємного викрадення чужого майна, вийшов з кухні та пішов до кімнати, оглядаючи та шукаючі цінні речі. Продовжуючи свої злочинні дії та з метою доведення свого умислу до кінця, ОСОБА_4, не відреагувавши на зауваження потерпілого, діючи умисно, з метою заволодіння майном потерпілого, вчинив на нього напад - наніс один удар кулаком в обличчя, а після падіння ОСОБА_6 на підлогу - наніс ще два удари по тулубу. Після того, як ОСОБА_6 намагався піднятись з підлоги, ОСОБА_5, підтримуючи злочинні дії ОСОБА_4, підбіг до потерпілого та наніс йому один удар кулаком в обличчя, внаслідок чого потерпілий знову впав на підлогу та втратив свідомість.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5, переконавшись, що ОСОБА_6 втратив можливість чинити опір, оскільки перебував без свідомості, продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на заволодіння чужим майном, викрали з його квартири грошові кошти, ювелірні вироби, спричинивши ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 62 217,15 грн.

Внаслідок вчиненого розбійного нападу на ОСОБА_6 останньому відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 132 від 10 грудня 2014 року заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2015 року апеляційні скарги засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_2, який діяв в інтересах засудженого ОСОБА_4, залишено без задоволення, а вирок суду від 9 квітня 2015 року щодо засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисників, засудженого ОСОБА_4, який підтримав касаційні скарги захисників та просив про призначення нового розгляду у суді першої інстанції, захисника ОСОБА_3, який підтримав подані касаційні скарги, потерпілого ОСОБА_6, який у питанні розгляду скарг поклався на розсуд суду, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скаргах доводи, суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість та кваліфікацію дій засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою до скасування постановлених у даному кримінальному провадженні судових рішень у зв'язку з начебто відсутністю на технічному носії, що міститься в матеріалах провадження, звукозапису судового засідання від 9 квітня 2015 року є безпідставними. Матеріали кримінального провадження, що надіслані до касаційного суду, містять технічний носій із звукозаписом судового засідання від 9 квітня 2015 року, що є можливим для прослуховування та сприйняття.

Під час касаційного розгляду прокурором на підставі ст. 432 КПК України подано відмову від своєї касаційної скарги.

Твердження касаційних скарг захисників щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засуджених, а саме: посилання у скарзі захисника ОСОБА_2, що в діях ОСОБА_4 мало місце лише спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень та замах на викрадення чужого майна, та посилання у скарзі захисника ОСОБА_3, що є лише припущенням те, що ОСОБА_5 наносив удари потерпілому та не доведено при цьому попередню змову на вчинення злочинів, є необгрунтованими, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про винуватість ОСОБА_4, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, визнані судом доведеними, ґрунтуються на сукупності об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України, не перевіряє судові рішення щодо неповноти й однобічності досудового розслідування та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а виходить з обставин, встановлених судом.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження кваліфікація дій засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, доводи захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_5, аналогічні наведеним у касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.

Як встановлено судами, умисел засуджених був направлений саме на заволодіння майном потерпілого, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я останнього, за попередньою змовою групою осіб. На користь існування попередньої змови свідчить послідовність і характер дій засуджених, які діяли синхронно, підтримуючи діями один одного.

Безпідставні й посилання у скарзі захисника на наявність в діях засудженого замаху на викрадення майна, оскільки вчинений засудженими розбійний напад є закінченим з моменту завершення самого нападу.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Твердження касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_5 внаслідок суворості є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Суд наведених вимог закону дотримався.

Суд врахував повною мірою ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, думку потерпілого, який просив про призначення покарання в межах санкції статті. Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_5, судом не встановлено. Обставинами, які обтяжують покарання, є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку.

Предметом розгляду в суді апеляційної інстанції була, в тому числі й апеляційна скарга засудженого в частині суворості призначеного йому покарання, та апеляційний суд повною мірою врахував положення статей 65, 66, 67 КК України, мотивувавши своє рішення належним чином, у зв'язку із чим ухвала суду апеляційної інстанції і в цій частині вимогам ст. 419 КПК України відповідає.

З огляду на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, підстав для задоволення касаційних скарг суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376, 433, 434, 436 КПК України, суд

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2015 року щодо засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги заступника прокурора Київської області, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без задоволення.