Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів: Суржка А.В., Кравченка С.І.,

при секретарі Гапоні В.О.,

за участю прокурора Прихожанова В.О.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210010002025, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за касаційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і засудженого ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 серпня 2015 року щодо ОСОБА_2,

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь п'ятнадцять тисяч гривень завданої моральної шкоди.

Цивільний позов цивільного позивача ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2, на його користь п'ять тисяч гривень завданої моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3, яка представляє інтереси малолітнього сина ОСОБА_5, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 десять тисяч гривень завданої моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди залишено без розгляду у зв'язку із відмовою потерпілої від позову у цій частині.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 5 серпня 2015 року вирок районного суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, зазначає, що судове рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_2 є незаконним, немотивованим та винесеним з порушенням вимог ст. 419 КПК України. Посилається при цьому на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та його особі внаслідок м'якості.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, не оскаржуючи доведеності його вини у вчинені інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону просить судові рішення щодо нього змінити та пом'якшити призначене покарання, а саме, призначити за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того зазначає, що малолітній ОСОБА_5, відповідно до вимог ст. 55 КПК України, не є потерпілим по справі, оскільки від його законних представників не надходило заяв про визнання його потерпілим у даному кримінальному провадженні. Разом з цим він визнав цивільні позови та відшкодував їх у повному обсязі, тому просить пом'якшити призначене покарання.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаючись на те, що засуджений ОСОБА_2 повністю відшкодував завдану їм шкоду, просять судові рішення щодо останнього змінити та пом'якшити призначене покарання і призначити за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами. Вважають, що суди не в повній мірі врахували особу ОСОБА_2, як таку, що є доброю, щирою та порядною людиною, з якою вони повністю примирилися.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що

він 22 червня 2014 р. близько 08 год. 30 хв., керуючи автомобілем Мерседес д.р.н. НОМЕР_1, рухався по вул. Миру в напрямку вул. Карпенка, м. Тернополя. Під час руху ОСОБА_2 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, відволікся від керування транспортним засобом, чим порушив п.1.5 ч.1, п.2.3 /б/ ПДР (1306-2001-п) України. Відповідно під час подальшого руху та наближення до нерегульованого перехрестя вказаних вище вулиць, на якому вул. Дружби є головною дорогою по відношенню до вул. Миру, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити те, що по вул. Дружби до перехрестя зі сторони вул. Мазепи наближається автомобіль "Шевроле" д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4, який з пасажирами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 рухався в напрямку вул. Орлика, в порушення ПДР (1306-2001-п) України, не зупинив керований ним автомобіль Мерседес перед краєм перехрещуваної проїзної частини, не надав дорогу автомобілю Шевроле, а без зупинки виїхав на перехрестя. Внаслідок зазначених порушень Правил дорожнього руху ОСОБА_2, який не забезпечив безпеку дорожнього руху та виїхав на вказане перехрестя вулиць, де допустив зіткнення із автомобілем "Шевроле", який рухався по головній дорозі.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Шевроле" ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які призвели до тривалого (більш як 21 день) розладу здоров'я та за цією ознакою належать до середнього ступеня тяжкості.

Заслухавши доповідь суді, думку прокурора Прихожанова В.О., який не підтримав касаційні скарги засудженого, потерпілих та прокурора, просив залишити їх без задоволення, думку захисника ОСОБА_1, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, і який підтримав касаційні скарги засудженого та потерпілих та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а касаційні скарги потерпілих та засудженого підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_2кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційних скаргах учасниками процесу не оспорюються.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу в наслідок м'якості, на думку колегії суддів, є безпідставними.

В той же час, доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_2 та потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про призначення засудженому покарання, суд не у повній мірі дотримався вимог зазначеного закону. Хоча судом і враховано, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності, суспільну небезпечність, обставини та наслідки злочину, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, працює, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а тому місцевий суд, на думку колегії суддів, передчасно прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_2 неможливо без ізоляції від суспільства, і призначив покарання у виді арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Однак, колегія суддів дійшла висновку, що перелічені характеризуючи ОСОБА_2 дані та обставини, при призначенні засудженому покарання, судом хоча й наведені у вироку, проте у повній мірі враховані не були.

Так, як убачається із матеріалів кримінального провадження, що злочин вчинений ОСОБА_2, з необережності, повністю відшкодована шкода потерпілим, які жодних претензій до засудженого не мають та просять суворо його не карати, а тому колегія суддів вважає за можливе, пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

Крім того, заслуговують на увагу доводи касаційних скарг засудженого та потерпілих, щодо зміни судових рішень в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з урахуванням обставин справи та беручи до уваги, що суд позбавляючи ОСОБА_2права керувати транспортними засобами строком на 1 рік фактично позбавив засудженого можливості заробляти гроші, годувати родину, оскільки автомобіль є єдиним засобом для утримання його сім'ї, то на думку колегії суддів, суд прийняв передчасне рішення про призначення засудженому зазначеного додаткового покарання, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення в цій частині також підлягають зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, залишити без задоволення, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 серпня 2015 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

В решті судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.