Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.,

суддів: Орлянської В.І., Тельнікової І.Г.,

при секретарі Рябець О.О.,

за участю прокурора Прихожанова В.О.,

засудженої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційними скаргами захисників засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року,

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася та мешкає у АДРЕСА_1, громадянку України, раніше не судиму, засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 4706 грн. 58 коп. судових витрат.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому повторно, в особливо великих розмірах, за таких обставин.

Так, ОСОБА_1, маючи умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, розробила з цією метою план, згідно з яким повідомляла своїм знайомим завідомо неправдиві відомості про можливість придбання автомобіля іноземного виробництва за ціною, значно нижчою за ринкову, та у свою чергу складала враження особи, яка здатна вирішувати питання, пов'язані з покупкою автомобілів представницького класу в силу своїх юридичних вмінь і зв'язків у компетентних державних установах, тим самим вводила осіб в оману, після чого заволодівала їхніми грошовими коштами в особливо великих розмірах.

05 квітня 2005 року, приблизно о 14 годині, ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом шахрайства повідомила ОСОБА_4 завідомо неправдиві відомості про можливість придбання автомобіля іноземного виробництва марки "Mersedes Benz SLC" за ціною, значно нижчою за ринкову, за 100 000 доларів США, при цьому ввела ОСОБА_4 в оману, так як в дійсності заздалегідь не збиралася виконувати свої обіцянки, переслідуючи умисел заволодіти майном останнього. ОСОБА_4, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1 та дійсності її намірів, передав 100 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 05 квітня 2005 року становило 500 000 грн. При цьому ОСОБА_1 пообіцяла, що до серпня 2005 року поставить автомобіль або поверне гроші. Однак у подальшому ОСОБА_1 свої обіцянки не виконала, автомобіль не поставила та гроші не повернула, тим самим завдала ОСОБА_4 шкоду на загальну суму 500 000 грн., що є особливо великим розміром, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, у квітні 2010 року ОСОБА_1, перебуваючи в кафе, що на Львівській площі в м. Києві, під час розмови умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом шахрайства повідомила ОСОБА_3 про своє призначення на посаду Радника Президента України, а також відомості про можливість придбання автомобіля іноземного виробництва марки "Mersedes Benz" S за ціною, значно нижчою за ринкову, за 115 000 доларів США, при цьому ввела ОСОБА_3 в оману, так як в дійсності заздалегідь не збиралася виконувати свої обіцянки та не мала такої можливості, переслідуючи умисел заволодіти майном останнього. ОСОБА_3, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1 та в дійсності її намірів, погодився передати останній зазначену суму грошових коштів у декілька етапів. Так, 17 травня 2010 року, близько 11 години, ОСОБА_3, перебуваючи в кафе "Золотий Дукат" на вул. Володимирській, 18/2 у м. Києві, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1 та дійсності її намірів, передав останній 32 150 євро, що згідно з курсом НБУ станом на 17 травня 2010 року становило 318 285 грн. Крім того, 26 травня 2010 року, близько 12 години, ОСОБА_3, перебуваючи в кафе "Золотий Дукат" на вул. Володимирській, 18/2 у м. Києві, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1 та дійсності її намірів, передав останній 75 000 доларів США, що згідно із курсом НБУ станом на 26 травня 2010 року становило 594 000 грн. При цьому ОСОБА_1 пообіцяла, що до серпня 2010 року поставить автомобіль або поверне гроші. Однак у подальшому ОСОБА_1 свої обіцянки не виконала, автомобіль не поставила та гроші не повернула, тим самим завдала ОСОБА_3 шкоду на загальну суму 912 285 грн., що є особливо великим розміром, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Також на початку березня 2009 року в денний час ОСОБА_1, перебуваючи в кафе "Кофе Хауз", що на пл. Софіївській у м. Києві, повідомила ОСОБА_6 про те, що їй необхідні гроші в сумі 400 000 доларів США для вирішення питання щодо призначення її на посаду Голови Фонду державного майна України, які зобов'язувалася повернути, а він натомість матиме в цьому фінансову вигоду та підтримку в вирішенні різного роду бізнесових питань. ОСОБА_6, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1 та вважаючи, що призначення її на цю посаду матиме для нього власну вигоду, погодився надати їй гроші в сумі 400 000 доларів США. Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_1 домовилися про зустріч через декілька днів у кафе "Кофе Хауз", що на пл. Софіївській у м. Києві. Так, на початку березня 2009 року в денний час ОСОБА_6, перебуваючи в кафе "Кофе Хауз", що на пл. Софіївській у м. Києві, передав ОСОБА_7, який не був обізнаний у злочинних планах ОСОБА_1 та якого ОСОБА_1 представила як довірену особу, обумовлену суму коштів, так як остання на зустріч не прийшла. В подальшому в телефонній розмові ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_6 про отримання грошових коштів але в сумі 395 000 доларів США, що на 5 000 доларів США менше, ніж обумовлена ними сума. Наступного дня ОСОБА_6 у невстановленому місці за невстановлених обставин передав для ОСОБА_1 суму коштів, якої не вистачало, а саме 5 000 доларів США. Таким чином, ОСОБА_6 передав ОСОБА_1 гроші в загальній сумі 400 000 доларів США, що згідно із курсом НБУ станом на березень 2009 року становило 3 200 000 гривень.

Через декілька днів ОСОБА_1 попросила в ОСОБА_6 гроші в сумі 60 000 доларів США, оскільки, як вона пояснила, тієї суми, яку він надав раніше, не достатньо було для вирішення її питання щодо призначення на посаду Голови Фонду державного майна України. Після чого ОСОБА_6, будучи впевненим у порядності ОСОБА_1, у березні 2009 року в кафе на вул. Городецького у м. Києві передав їй у присутності ОСОБА_7 спочатку 40 000 доларів США, а під час наступної зустрічі в тому ж місці - 20 000 доларів США, а всього передав ОСОБА_1 гроші на загальну суму 60 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на березень 2009 року становило 480 000 гривень.

За таких обставин, ОСОБА_1 повторно заволоділа приватним майном ОСОБА_6 на загальну суму 3 680 000 гривень, що є особливо великим розміром,що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_1, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що під час розгляду справи було допущено істотне порушення кримінального процесуального закону. Свої вимоги обґрунтовує тим, що зміна прокурором обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1, відбулася з порушенням положень ст. 338 КПК України. Також зазначає, що місцевим судом у порушення вимог процесуального законодавства не було роз'яснено суть пред'явленого нового обвинувачення ОСОБА_1 чим, на думку захисника, порушено право обвинуваченої на захист. Крім того, суд після зміни прокурором обвинувачення не з'ясував думку учасників процесу про порядок дослідження доказів. Вважає, що спростування стороною захисту фактичних обставин кримінального провадження, викладених у первинній редакції обвинувального акту, дає достатні підстави для постановлення виправдувального вироку. Також вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційних скарг, у тому числі

не дослідив повторно докази, на дослідженні яких наполягала сторона захисту, а тому ухвала не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить вирок суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій скасувати і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення та відсутності події кримінального правопорушення. Вважає, що суд безпідставно прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки досліджені по справі докази це не підтверджують. Зокрема, не було враховано всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме наявність рішень судів цивільної юрисдикції. Крім того, показання свідків підтверджують факт цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та потерпілими. Вказує на те, що суд мав достатні підстави для постановлення виправдувального вироку, проте цього не зробив, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Тобто суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК України чим допустив неправильне застосування кримінального закону. Під час розгляду справи в апеляційному порядку зазначені порушення усунуто не було.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої ОСОБА_1 та її захисника, які підтримали подані касаційні скарги, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, дослідивши викладені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок про доведеність виниОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за обставин, встановлених судом, підтверджується зібраними по справі, дослідженими під час судового засідання і наведеними у вироку доказами у їх сукупності.

Так, суд, проаналізувавши показання ОСОБА_1, яка заперечувала свою вину, та інші докази, якими спростовуються доводи засудженої, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини останньої. Зокрема, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, суд перевірив та оцінив показання потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 Крім того, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 також підтверджуються відомостями, зафіксованими в розписках про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від потерпілих, даними висновків експертів і висновком комплексної експертизи.

Доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_1 не отримувала грошових коштів, які належать ОСОБА_6, є безпідставними, оскільки були предметом перевірки судами першої та апеляційної інстанцій, однак не знайшли свого підтвердження. Матеріали провадження містять достатні докази того, що ОСОБА_1 отримала ці кошти та надалі ухилялася від зустрічей із потерпілим. Також не знайшли свого підтвердження і доводи касаційних скарг про психологічний тиск на ОСОБА_1

під час написання нею боргових розписок. Зокрема, відсутність категоричності у висновках комплексної судово-почеркознавчої, судово-авторознавчої та судово-психологічної експертизи від 26 серпня 2014 року обумовлена стандартною формою написання розписок, а тому немає підстав стверджувати, що їх було написано під тиском.

Як встановлено судом першої інстанції, сукупність досліджених доказів, а саме показань свідків, потерпілих та письмових матеріалів кримінального провадження, що є належними та допустимими доказами, повністю доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину. При цьому доводи касаційних скарг про те, що висновки судів, зроблені під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства за результатами розгляду позовів до ОСОБА_1, не вказують на наявність шахрайських дій з її боку є необґрунтованими. Так, потерпілі для захисту своїх прав та інтересів спочатку обрали звернення до суду з цивільним позовом, оскільки ОСОБА_1, заволодівши грошовими коштами потерпілих, ухилялася від зустрічей з ними та не повертала грошові кошти. Тобто наявність судового рішення у цивільній справі не спростовує висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому невизнання, а з набранням законної сили рішень суду невиконання засудженою ОСОБА_1 рішень за цивільними позовів під час розгляду справ в судах підтверджують наявність складу злочину шахрайства в її діях. Тобто доводи касаційних скарг про те, що судами було неправильно застосовано кримінальний закон, є безпідставними.

Таким чином, дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК України кваліфіковано правильно.

Апеляційним судом перевірялися та визнані безпідставними доводи захисника ОСОБА_5 про порушення права ОСОБА_1 на захист у зв'язку зі зміною прокурором обвинувачення. З матеріалів провадження вбачається, що постанову про зміну обвинувачення було вручено ОСОБА_1 та її захисникам у судовому засіданні, надано час для ознайомлення і підготовки до захисту від нового обвинувачення. Під час зміни обвинувачення його обсяг збільшений не був і становище обвинуваченої не погіршилося. Зміна обвинувачення в суді відбулася відповідно до ст. 338 КПК України. Так, обвинувальний акт, поданий прокурором від 28 листопада 2014 року, стосувався лише уточнення фактичних обставин подій та не змінював формулювання обвинувачення

і правову кваліфікацію дій ОСОБА_1, що не суперечить положенням ст. 338 КПК України. При цьому після вручення ОСОБА_1 нового обвинувачення сама засуджена підтримала раніше надані нею пояснення, а сторона захисту не заявляла щодо повторного дослідження доказів ніяких клопотань.

Також не дають підстав для скасування судових рішень і доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_5 про те, що під час апеляційного розгляду суд в порушення вимог закону відмовив у допиті експерта ОСОБА_18, оскільки висновки експертів не спростовують і не суперечать висновкам комплексної судово-почеркознавчої, судово-авторознавчої та судово-психологічної експертизивід 26 серпня 2014 року стосовно форми й змісту написання боргових розписок ОСОБА_1

Крім того, колегія суддів не вбачає порушень ст. 404 КПК України під час апеляційного розгляду у зв'язку з відмовою у повторному допиті свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, оскільки ці свідки були безпосередньо допитані під час розгляду справи судом першої інстанції. Відповідно до ст. 23 КПК України у вироку відображено показання цих свідків, надані саме у судовому засіданні. При цьому неповноти або порушень під час проведення допиту свідків місцевим судом, апеляційний суд не встановив, з чим також погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши

в ухвалі підстави прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляції засудженої наведено переконливі мотиви їх спростування, з чим погоджується й колегія суддів.Тобто апеляційним судом було належним чином перевірено доводи поданих апеляцій, які не знайшли свого підтвердження. ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Таким чином, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та належним чином мотивував своє рішення у вироку.

З огляду на викладене рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисників не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433- 438 КПК України, колегія суддів

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - без задоволення.

Відновити виконання вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року у зв'язку із закінченням касаційного розгляду справи.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.