Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Крижановського В. Я., Мороза М. А., при секретарі за участю прокурора Бражнику М. В., Гаврилюка С. М. розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050710000273

від 23 травня 2015 року, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2015 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця

та жителя АДРЕСА_1 такого, що судимостей не мав.

За вказаним вироком ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Також вирішено питання щодо речових доказів: 43 секції чавунних радіаторів - залишено публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз"; металевий ключ постановлено знищити, автомобіль ВАЗ-21114, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, - конфіскувати на користь держави як знаряддя вчинення злочину.

Оскаржуваною ухвалою вирок районного суду змінено: виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на конфіскацію в дохід держави автомобіля ВАЗ-21114, державний номерний знак НОМЕР_1, і постановлено цей автомобіль повернути ОСОБА_6

Відповідно до вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 травня 2015 року приблизно о 20.30 год. разом із ОСОБА_7, який не знав про злочинні наміри ОСОБА_6 і був упевнений, що останній діє з виробничої необхідності, на автомобілі ВАЗ-21114, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, приїхали на територію газо-розподільчої підстанції ПАТ "Маріупольгаз", розташовану на вул. Степовій у с. Бердянському Першотравневого району Донецької області, неподалік домоволодіння № 34 на тій же вулиці, де ОСОБА_6, проникнувши до приміщення підстанції, таємно викрав 43 секції чавунних радіаторів. Це майно ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 винесли з приміщення і, завантаживши його у багажник автомобіля, зникли з місця події.

У результаті таких дій ОСОБА_6 ПАТ "Маріупольгаз" завдано матеріальної шкоди на суму 3928,91 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями процесуального закону, стверджуючи про необхідність застосування спеціальної конфіскації.

На касаційну скаргу прокурора засуджений надіслав заперечення, в якому просив залишити без зміни оскаржувану ухвалу апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто встановлення відповідності висновків суду фактичним обставинам справи не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Разом із тим, відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому п. 1 цієї норми передбачено, що гроші, цінності й інше майно, які були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції прийняв рішення про безпідставність застосування спеціальної конфіскації, дійшовши висновку, що ОСОБА_8 закінчив вчинення кримінального правопорушення без використання свого автомобіля, який таким чином, не можна визнати знаряддям скоєння кримінального правопорушення.

Однак із такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись, оскільки вони суперечать положенням матеріального закону, відповідно до яких знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувались особою для вчинення протиправного діяння. При цьому транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не лише тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (наприклад: перевезення викраденого майна з місця вчинення кримінального правопорушення).

Оскільки, транспортування з метою розпорядження на власний розсуд з місця скоєння протиправного діяння 43 секцій чавунних радіаторів, без транспортного засобу було неможливим, то рішення апеляційного суду про те, що автомобіль, використаний для перевезення викраденого з місця вчинення злочину, не є знаряддям вчинення протиправної дії є незаконним та необґрунтованим і не ґрунтується на положеннях кримінального та процесуального законів.

При цьому, твердження засудженого, наведені у його запереченні про те, що у зв'язку з тим, що в ході досудового розслідування автомобіль було визнано лише речовим доказом, а не знаряддям вчинення злочину, унаслідок чого суд не має права застосовувати спеціальну конфіскацію, є неспроможними, оскільки вимоги процесуального закону не передбачають необхідності визнання предмету знаряддям злочину в ході досудового розслідування, а долю речових доказів (у тому числі й питання щодо належності їх до знарядь злочинів) вирішує суд під час ухвалення рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Отже, з огляду на наведене рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій ухвалі, перевірити всі доводи, викладені в поданій апеляційній скарзі, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2015 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд цього провадження у суді апеляційної інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.