Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: при секретарі судового засідання за участю прокурора захисника Орлянської В. І., Лагнюка М. М., Суржка А. В., Рябець О.О., Опанасюка О.В., ОСОБА_6,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014270240000255 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2015 року та вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2015 року стосовно останнього,

Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2015 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. СосницяЧернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2012 року за частинам 2, 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки,

засуджено: за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років із конфіскацією всього належного йому майна;

за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років із конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2012 року, з врахуванням положень ст. 72 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років 6 (шість) місяців із конфіскацією всього належного йому майна.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без зміни.

Вироком суду вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2015 року вирок районного суду у частині призначеного покарання скасовано і постановлено новий вирок. Призначено ОСОБА_7:

за ч. 4 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років із конфіскацією всього належного йому майна;

за ч. 2 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років із конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2012 року, та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років із конфіскацією всього належного йому майна.

У іншій частині вирок районного суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнановинуватим та засуджено за те, що він 14 грудня 2014 року близько 01 години у стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння чужим майном, проник до будинку АДРЕСА_3, у якому проживала ОСОБА_9 де вчинив напад на неї, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, із умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, які виразились у тому, що ОСОБА_7, примушуючи ОСОБА_9 передати йому гроші, умисно наніс останній декілька ударів дерев'яною битою по різним частинам тіла, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, після чого потерпіла віддала ОСОБА_7 гаманець з грошима у сумі 285 грн, якими він заволодів та покинув будинок. А ОСОБА_9 від спричинених ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень у цей же день померла.

Причиною смерті потерпілої згідно висновку експерта став травматичний шок, який є наслідком закритої травми грудної клітини із множинними переломами ребер, грудини та перелому лівого плеча, а також множинних травм голови та кінцівок.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вироки обох судів та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування таких вимог зазначає про те, що судові рішення ухвалені з порушенням вимог статей 2, 17, 8, 9, 94, 370, 373 КПК України, є формальними, необґрунтованими та такими, що постановлені на недопустимих доказах, на припущеннях та показаннях самого ОСОБА_8, які він надавав під час досудового слідства. Стверджує, що показання свідків, які викладені у вироку ніяким чином не підтверджують вину засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Також посилається, що показання засудженого, які дав у судовому засіданні не були спростовані жодним доказом на які суд послався у вироку. А показання надані ОСОБА_8 під час досудового слідства суперечать висновку судово-медичної експертизи та показанням експерта у судовому засіданні. Також стверджує, що на досудовому слідстві працівники міліції погрожували ОСОБА_8, били та примушували взяти на себе вину, про що обвинувачений пояснював у судовому засіданні.

Апеляційний суд не мотивував належним чином прийняте ним рішення, не навів вичерпних відповідей щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги, при цьому обмежився перерахуванням доказів, які покладені в основу вироку суду першої інстанції із загальним формулюванням про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку доводів касаційної скарги, думку прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, вимоги зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

При цьому згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Положення статтей 85, 86 КПК України передбачають, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; а допустимим визнається доказ, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Оцінюючи постановлене щодо ОСОБА_7 судове рішення з огляду на правильність застосування кримінального закону та дотримання судом першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильність кваліфікації його дій підтверджується зібраними по справі, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду і наведеними у вироку доказами у їх сукупності.

Зокрема, приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_7, судом були належним чином оцінені показання свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, яких суд безпосередньо допитав. Крім того судом була допитана потерпіла ОСОБА_21, яка під час судового розгляду пояснила, що близько року тому її бабуся ОСОБА_9 у присутності ОСОБА_20 розповідала, що до неї приходив ОСОБА_7, який проживав по сусідству, і вимагав гроші. А свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що на прохання ОСОБА_21 доглядала за її глухонімою бабусею ОСОБА_9, і остання за життя їй розповідала, що близько року тому, до неї приходив обвинувачений і вимагав гроші. Також згаданий свідок категорично заперечила можливість спільного вживання алкоголю з ОСОБА_7, у тому числі й в ніч з 13 на 14 грудня 2014 року.

Крім того, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 підтверджуються даними, які містяться у протоколі допиту підозрюваного від 16 грудня 2014 року та протоколі слідчого експерименту від 17 грудня 2014 року з яких вбачається, що на досудовому слідстві ОСОБА_7 за участю захисника ОСОБА_6 детально, послідовно відтворював свої дії, які мали місце 14 грудня 2014 року, а саме вказав, що ввечері 13 грудня 2014 року вживав алкогольні напої, показав маршрут слідування до будинку потерпілої, яким чином потрапив на подвір'я будинку, як проник у нього та пересувався у ньому, як наносив тілесні ушкодження потерпілій, а також те як покинув будинок після заволодіння грошима потерпілої. Також пояснював, що наміру вбивати ОСОБА_9 не мав, хотів лише пограбувати (т. 1 а.к.п. 86-91; 106-111). Локалізація, характер та тяжкість тілесних ушкоджень потерпілої встановлено висновком судово-медичної експертизи № 231 від 14 січня 2015 року, при роз'яснення якого у суді судовий експерт ОСОБА_22 не виключив, що комплекс тілесних ушкоджень голови, кінцівок, живота міг утворитися внаслідок нанесення ударів тупим предметом - битою, а закрита травма грудної клітини утворилась у результаті здавлення грудної клітини.

Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, а саме при дослідженні судом повідомлення про підозру від 16 грудня 2015 року ОСОБА_7 підтвердив, що при врученні йому цього повідомлення, він відмовився від підпису про отримання, у зв'язку з тим, що хотів лише пограбувати потерпілу, а не вбивати її, про що свідчить його напис на цьому повідомленні, на якому також міститься підпис його захисника (т. 1 а.с. 103-105).

Поміж іншого, судом під час розгляду кримінального провадження було відтворено відеофайли із записом допиту підозрюваного від 16 грудня 2014 року та відеофайли слідчого експерименту від 17 грудня 2014 року, і показання ОСОБА_7 зафіксовані на них узгоджуються між собою.

Також, з матеріалів провадження вбачається, що у судовому засіданні відтворювався аудіозапис, який міститься на касеті, доданий до протоколу про результати аудіо-, відеоконтролю за особою від 12 лютого 2015 року, де записано розмову сторонньої особи та ОСОБА_7, під час якої останній розповідає, що ненавмисно убив німу бабусю, тілесні ушкодження заподіяв битою, наносячи удари по ногам та ниркам, бабуся сама віддала гроші, а також повідомляв, що залишив свої відбитки на підвіконні, коли залазив через вікно. Після дослідження судом цього аудіо запису обвинувачений вказав, що упізнав свій голос, зазначивши, що дійсно така розмова мала місце з чоловіком на ім'я ОСОБА_25.

Вищевказані процесуальні документи, відео та аудіо записи суд безпосередньо дослідив, як це передбачено ст. 23 КПК України, надав належну оцінку зібраним у кримінальному провадженні та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень.

Підстави вважати, що вказані докази були зібрані з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, що виключає їх допустимість, про що зазначено у касаційній скарзі захисника, відсутні.

Доводи захисника про те, що показання ОСОБА_7 надані ним під час досудового розслідування суперечать висновку експерта щодо характеру тілесних ушкоджень у потерпілої спростовуються вищеперерахованими доказами, з яких вбачається, що на досудовому слідстві обвинувачений пояснював, що він наніс не менше п'яти ударів битою по тілу потерпілої, а також здавлював її голову подушкою.

Крім того, предметом перевірки у суді першої інстанції були доводи засудженого про застосування до нього недозволених методів ведення слідства, які свого підтвердження не знайшли, про що свідчить постанова від 27 квітня 2015 року про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю у діях працівників Сосницького РВ УМВС України у Чернігівській області складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (т. 2 а.к.п. 5-9).

Більше того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час досудового розслідування засуджений давав показання, де повністю визнавав свою вину, у якості підозрюваного та при проведенні слідчого експеримента у присутності захисника ОСОБА_6, який був залучений з моменту затримання ОСОБА_7 і всі процесуальні дії відбувалися за участю цього захисника.

Також суд обґрунтовано розцінив показання ОСОБА_7 надані ним у суді першої інстанції, де він не визнавав свою вину, як намагання уникнути відповідальності за скоєне. З таким висновку суду погоджується і касаційний суд та вважає, що за встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в її правильності колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги захисника, аналогічні доводам його апеляційної скарги, були предметом перевірки у суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.

Разом з тим, апеляційний суд на законних засадах скасував вирок суду першої інстанції, за апеляційною скаргою прокурора у частині призначеного ОСОБА_7 покарання та постановив свій вирок. Призначаючи покарання обвинуваченому суд апеляційної інстанції повною мірою врахував ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, його відношення до скоєного, вчинення злочинів у період іспитового строку; особу обвинуваченого, який не працює, посередньо характеризується за місцем проживання; відсутність обставин, які пом'якшують покарання та обставини, які його обтяжують - рецидив злочину, вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання аніж те, яке було призначено районним судом. Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам статей 50, 65, 67, 71 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Судовий розгляд як у суді першої інстанції так і в апеляційному суду проведено з дотримання вимог кримінального процесуального закону, у тому числі і статей 2, 7, 17 КПК України. Вироки обох судів у повній мірі відповідають приписам статей 370, 374, 420 цього Кодексу. А тому доводи касаційної скарги захисника колегія суддів вважає безпідставними, а відтак вона задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2015 року в частині залишеної без змін вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2015 року та вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2015 року стосовно засудженого за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України ОСОБА_7 залишити без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.