Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Франтовської Т.І., Лагнюка М.М.,

при секретарі Рябець О.О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015060150000082,за обвинуваченням

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженки та проживаючої по АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

за участю прокурора Парусова А.М.,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року,

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджена вважає судові рішення незаконними, просить їх скасувати та закрити кримінальне провадження. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, не взяття до уваги низки доказів, які її виправдовують. Повідомляє, що на стадії досудового розслідування проводився одночасний допит двох свідків, що свідчить про фальсифікацію протоколу допиту, а на стадії судового розгляду порушена таємниця нарадчої кімнати. Крім того, не розглянуті її зауваження на журнал судового засідання.

В надісланих запереченнях представник потерпілої судові рішення вважає законними і обґрунтованими і просить залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Романівського районного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнана винною у тому, що вона 4 березня 2015 року, приблизно о 14 годині, знаходячись на території домогосподарства по АДРЕСА_1, на ґрунті довготривалих неприязних відносин, під час сварки, нанесла своїй матері ОСОБА_2 один удар ногою по внутрішній поверхні правого колінного суглобу, заподіявши потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежна оцінка, на думку засудженої, доказів у провадженні, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України (4651-17) при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в районному суді. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Як убачається з вироку, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за викладених у ньому обставин, доведено об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, є допустимими.

Суд першої інстанції дослідив показання засудженої, яка вину не визнала, зазначила, що не спричиняла будь-яких тілесних ушкоджень своїй матері, однак не заперечувала наявність конфлікту між ними, у тому числі й 4 березня 2015 року.

Проаналізував суд показання потерпілої ОСОБА_2, яка повідомила, що ОСОБА_1 вдарила її ногою під праве коліно.

Взяв також до уваги показання свідка ОСОБА_3, який зазначив що під час сварки між обвинуваченою та потерпілою почув крик ОСОБА_2 і побачив, як вона присіла, тримаючись за коліно.

Правильно послався суд і на показання неповнолітнього свідка ОСОБА_4, яка повідомила, що ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 та вдарила її в ногу.

Доводи засудженої про недопустимість показань малолітнього свідка ОСОБА_4 неспроможні, оскільки, як убачається з вироку, в судовому засіданні районного суду вона була допитана з дотриманням вимог ст. 354 КПК України, в присутності законного представника ОСОБА_5 та представника служби у справах дітей Романівської РДА ОСОБА_6

Взяті судом до уваги показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які повідомили про наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зазначили, що останню побила дочка.

Обґрунтовано суд послався і на висновок судово-медичного експерта, згідно з яким при судово-медичній експертизі у ОСОБА_2 виявлено синець в ділянці правого колінного суглобу, що відносяться до легкого ступеню тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я. Встановлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від удару взутою ногою. Враховуючи локалізацію тілесних ушкоджень, експерт вважає, що було нанесено не менше одного удару.

Безпідставними є і доводи ОСОБА_1 про те, що суд не врахував представлені нею докази, а саме: рішення апеляційного суду Житомирської області від 17.03.2014 року, копії позовної заяви від 15.08.2014 року про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, довідки та акти Романівської сільської ради, заяви до Романівської сільської ради, проїзні квитки.

Проте, за клопотанням обвинуваченої, ці докази були долучені до матеріалів провадження і суд, надавши їм оцінку у сукупності з іншими доказами, обґрунтовано зазначив, що вони підтверджують лише факт існування між обвинуваченою та потерпілою довготривалих неприязних відносин, а копії проїзних квитків за 27.03.2013 року та 29.03.2013 року не спростовують її винуватість у вчиненні злочину 4 травня 2015 року.

Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи засудженої про недопустимість протоколу допиту на досудовому слідстві свідка, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КК України, суд обґрунтовував свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не обґрунтовував судове рішення показаннями, наданими слідчому, та не посилався на них.

Доводи засудженої щодо порушення таємниці нарадчої кімнати не ґрунтується на матеріалах провадження та спростовуються звукозаписом і журналом судового засідання.

Із звукозапису судового засідання убачається, що суд видалився до нарадчої кімнати 25.05.2015 року об 11 год. 47 хв., а повернувся та оголосив вирок 25.05.2015 року о 16 год. 35 хв. Суд не повідомляв учасників процесу про оголошення вироку 26.05.2015 року о 8 год.

Не підтвердилися і доводи ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 367 КПК України, оскільки будь-які дані про те, що суддя під час перебування в нарадчій кімнаті залишив її та здійснював розгляд інших цивільних справ - відсутні.

У вироку суд дав належну оцінку цим та іншим зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності, критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивував.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 умисно спричинила легке тілесне ушкодження ОСОБА_2 Дії засудженої правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України і сумнівів у колегії не викликають.

Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляції, що аналіз показань малолітнього свідка, наданих в суді першої інстанції та зафіксованих у встановленому порядку на компакт-диску звукозапису судового засідання, свідчить про їх достатню послідовність, зрозумілість та вказує на необґрунтованість тверджень обвинуваченої ОСОБА_1 про необхідність шляхом експертизи дослідити адекватність та правильність сприйняття подій малолітньою.

Окрім того, як убачається з матеріалів провадження, клопотання про проведення такої експертизи малолітнього свідка ніким з учасників процесу не заявлялося.

Всі доводи про істотні порушення кримінального процесуального та неправильне застосування кримінального законів, недопустимість доказів та порушення таємниці нарадчої кімнати, які аналогічні доводам касаційної скарги, належно перевірені апеляційною інстанцією з урахуванням зауважень ОСОБА_1 на журнал судових засідань, на них надано обґрунтовані відповіді. ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Романівського районного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.