Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Наставного В. В., Слинька С. С.,

за участю прокурора Кулаківського К. О.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 лютого 2016 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1

Зазначеною постановою до

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, який не має судимостей, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Відповідно до постанови суду ОСОБА_1 учинив суспільно-небезпечні діяння, що підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за таких обставин.

22 лютого 2010 року близько 18:30 год. ОСОБА_1, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи біля кафе "Аркадія", розташованого по АДРЕСА_1, під час сварки з ОСОБА_2, що виникла на побутовому ґрунті, з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень, умисно завдав йому удар рукою в обличчя, від чого той впав, ударившись головою об асфальт, а ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні дії, навмисно став бити потерпілого, завдавши не менше дев'яти ударів руками по голові в область склепіння черепа та не менше чотирьох ударів в живіт, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Після навмисного заподіяння ОСОБА_2 зазначених тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 залишив потерпілого в непритомному стані на землі біля кафе "Аркадія", де близько 19:30 год. цього ж дня останнього було знайдено працівниками швидкої медичної допомоги і доставлено до лікувального закладу для надання йому медичної допомоги. Однак, від отриманих тілесних ушкоджень, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 помер.

Відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 має ознаки хронічного психічного захворювання в формі органічного розладу особистості складного ґенезу з інтелектуально-мністичними і емоційно-вольовими порушеннями, які позбавляють його можливості повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також, за висновком експертизи ОСОБА_1потребує застосування заходів медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги.

Тому за рішенням суду до ОСОБА_1як обмежено осудної особи були застосовані заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

В апеляційному порядку постанова Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 не переглядалася.

У касаційній скарзі заступник прокурора просить постанову суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог указує на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені судом першої інстанції. Зазначає про недотримання місцевим судом вимог ст. 399 КПК України 1960 року, та невиконання вказівок суду касаційної інстанції, наданих при скасуванні постанови місцевого суду і направленні матеріалів справи на новий судовий розгляд. Стверджує, що суд обрав ОСОБА_1 вид примусових заходів медичного характеру без достатнього урахування тяжкості вчиненого ним діяння та психічного стану останнього.

На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника ОСОБА_3 ОСОБА_4, в якому останній просить залишити без зміни постанову місцевого суду про застосування заходів медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про обґрунтованість доводів касаційної скарги в частині невиконання судом вимог ст. 399 КПК України 1960 року та наявність підстав для скасування судового рішення, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

У касаційній скарзі не оскаржується доведеність вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та того, що до нього необхідно було застосувати заходи медичного характеру в примусовому порядку.

Обираючи вид примусових заходів медичного характеру судом ураховано суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_3 діяння та стан його психічного здоров'я.

Посилання прокурора на те, що до ОСОБА_3 необхідно було застосувати суворіший вид примусових заходів медичного характеру є необґрунтованими.

Так, відповідно до акта додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 295 від 10 квітня 2014 року ОСОБА_1 страждає хронічним психічним захворюванням в формі органічного розладу особистості складного ґенезу внаслідок перинатальної патології, перенесеної черепно-мозкової травми, травматичною енцефалопатією з наростаючим інтелектуально-мністичним і емоційно-вольовим зниженням. Внаслідок хронічного психічного захворювання ОСОБА_1 не може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, оскільки у період з 12 листопада 2010 року до 05 червня 2013 року він проходив стаціонарне і амбулаторне лікування, в процесі якого настало покращення психічного стану здоров'я. У зв'язку з хронічним психічним захворюванням ОСОБА_1 потребує постійного диспансерного нагляду у психіатра за місцем проживання, а у разі погіршення психічного стану - госпіталізації в психіатричну лікарню на загальних засадах.

Згідно з актом повторної комісійної судово-психіатричної експертизи № 216 від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Окрім того, у судовому засіданні прокурор просив суд обрати ОСОБА_3 примусові заходи медичного характеру саме у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Суд, зберігаючи неупередженість, оцінивши всі докази у сукупності, врахувавши тяжкість вчиненого ОСОБА_1 діяння, ступінь його небезпечності для себе та інших осіб, те, що останній пройшов курс примусового лікування у психіатричному закладі з загальним наглядом, проходить курс примусового лікування у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, є інвалідом ІІ групи та з 2010 року, тобто тривалий час, не виявляв ознак небезпечності для себе та інших осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 необхідно застосувати примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

У касаційній скарзі прокурор не навів обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів правильність цих висновків.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування оскаржуваної прокурором постанови, не встановлено.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) колегія суддів

постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області - без задоволення.