5-302км16 Про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - 09.02.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 12012170470000044 касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2015 року щодо ОСОБА_3,

За вироком місцевого суду, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. НижньоїСироватки Сумської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, судимого за вироком від 27 травня 2005 року за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням положень ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років п'ять місяців; звільненого з місця відбування покарання 06 червня 2012 року умовно-достроково на його невідбутий строк дев'ять місяців шість днів,

засуджено за ст. 118 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а на підставі ст. 71 зазначеного Кодексу за сукупністю вироків остаточно - на строк два роки один місяць.

Вирішено питання про долю речових доказів та судові витрати.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4 при перевищенні меж необхідної оборони за таких обставин.

14 жовтня 2012 року близько 22.30 год. у дворі будинку АДРЕСА_1 брати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпивали спиртні напої. Раптово між ними виник конфлікт на побутовому ґрунті, під час якого ОСОБА_4 почав бити брата кулаками по голові та обличчю, погрожувати фізичною розправою. ОСОБА_3, злякавшись погроз, які сприймав як реальні, почав тікати й забіг у гараж, куди, переслідуючи його, забіг і ОСОБА_4, де продовжив погрожувати брату і застосовувати фізичну силу. Через те, що ОСОБА_4 був фізично сильніший за свого брата, раніше неодноразово застосовував до нього фізичну силу, цю ситуацію ОСОБА_3 сприйняв як таку, що загрожує його життю і здоров'ю. Тому він схопив зі столу перше, що потрапило під руку, - столовий ніж, яким став погрожувати брату з метою припинити насильство з його боку. Але ОСОБА_4 продовжив бити його і погрожувати фізичною розправою. Тому ОСОБА_3, перебуваючи у стані необхідної оборони, умисно, з метою припинення насильства з боку брата, мотивуючи свої дії самозахистом, явно перевищуючи межі необхідної оборони, вдарив ОСОБА_4 ножем, чим заподіяв останньому тілесних ушкоджень, від яких той помер на місці події.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного покарання. Зазначає, що дії засудженого було необґрунтовано перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК, про що наводить відповідні доводи. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий суд не викликав і допитав деяких свідків сторони обвинувачення, щодо яких він ухвалив таке рішення, частину судових засідань не зафіксував технічному носії інформації. Також, на думку скаржника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченнях захисник, потерпілі та засуджений просять залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження призначити на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, думку потерпілої та засудженого, котрі заперечували проти задоволення скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі статтями 370, 374 КПК вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Ухвалюючи вирок, суд має з'ясувати, крім інших питань, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи має це діяння склад злочину та якою саме статтею кримінального закону він передбачений, чи винен підсудний у вчиненні цього злочину. А відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 374 КПК мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів кримінального правопорушення.

Як убачається зі справи, місцевий суд не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення вироку стосовно ОСОБА_3, що залишилося поза увагою апеляційного суду. Таким чином вказані суди не дотримались у цьому провадженні такої засади кримінального провадження, як законність (ст. 9 КПК).

Так, суд першої інстанції установив, що між засудженим та потерпілим раптово виник конфлікт на побутовому грунті, що потягло за собою подальші події. Між тим, у вироку не зазначено конкретної причини цього конфлікту, яка є визначальною для встановлення мотиву дій потерпілого та обвинуваченої особи і в підсумку може вплинути на кваліфікацію вчиненого діяння.

Крім того, формулювання у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, не відповідає жодному доказу, який покладено в основу вироку.

Зокрема, суд установив, що засуджений та потерпілий у дворі будинку розпивали спиртні напої, потім між ними раптово виник конфлікт на побутовому грунті і потерпілий став бити засудженого кулаками по голові та обличчю, погрожувати фізичною розправою. Так само потерпілий поводився стосовно засудженого і в гаражі. А томузасуджений, захищаючись, завдав потерпілому колото-різаних проникаючих поранень грудної клітини.

Разом із тим, із показань засудженого, наведених у вироку, таких обставин не убачається, адже він стверджував, що конфлікт із потерпілим у нього виник тоді, коли вони повернулись у двір із магазину і стали палити, а в гаражі він ударив брата ножем лише один раз. Однак за висновком судово-медичної експертизи у потерпілого було виявлено 6 колото-різаних ран, 3 з яких - проникаючі.

На питання, звідки у потерпілого така кількість колото-різаних поранень, у вироку відповіді немає. Такожсуд, викладаючи у вироку зміст висновку судово-медичної експертизи, це зробив неповністю, адже не виклав тієї частини висновку, де зазначено, що ушкодження, виявлені на передній поверхні лівого плеча, тильній поверхні лівої кисті, могли утворитися в результаті самозахисту потерпілого.

На підтвердження версії засудженого про захист від потерпілого неповністю викладено у вироку і показання деяких свідків, про що обґрунтовано зазначено у касаційній скарзі. Між тим, свідок ОСОБА_5, зокрема, дав показання про те, що брати ОСОБА_3 йшли з магазину, підтримуючи один одного, й один завів іншого до гаражу, куди згодом забігла їх сестра, а свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 25 червня 2014 року показав, що слідів боротьби в гаражі не було. Отже, і цими показаннями фактично спростовуються обставини, вказані судом у формулюванні обвинувачення.

Чому суд не взяв до уваги цих показань та висновку судово-медичної експертизи у повному обсязі, вмотивованої відповіді у вироку немає, як немає відповіді й стосовно того, чому у засудженого, якого, за його показаннями, потерпілий так бив у дворі та гаражі кулаками по голові й обличчю, що він боявся за своє життя, не зафіксовано жодних тілесних ушкоджень (принаймні кримінальне провадження даних про це не містить).

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий суд необґрунтовано дійшов висновку про перебування ОСОБА_3 у стані оборони, а тому перекваліфікація його діяння з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК є передчасною, про що правильно зазначено у касаційній скарзі.

Обґрунтованими є й доводи скарги про те, що місцевий суд не викликав і допитав деяких свідків сторони обвинувачення, щодо яких він ухвалив таке рішення, показання яких у сукупності з іншими доказами могли істотно вплинути на застосування судом закону про кримінальну відповідальність. Такими діями суд порушив таку засаду кримінального провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22 КПК).

Апеляційний суд, переглядаючи вирок, залишив поза увагою вищевказані порушення закону з боку місцевого суду, не надав обґрунтованої та вичерпної відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора (які є аналогічними доводам у касаційній) і ухвалив рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Враховуючи, що місцевий та апеляційний суди істотно порушили вимоги кримінального процесуального закону, що вплинуло на правильність застосування закону про кримінальну відповідальність й на призначене покарання, їх рішення на підставі ст. 438 КПК підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді першої інстанції, під час чого суду належить урахувати вказівки касаційного суду й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Також слід урахувати правову позицію Верховного Суду України, вкладену, зокрема, в постанові № 5-125кс15, про те, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлено й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Якщо під час нового розгляду провадження місцевий суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, за яким йому повідомлено про підозру, призначене засудженому за цим вироком покарання слід вважати м'яким.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2015 року щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.