Колегія суддів судової палати з кримінальних справах Верховного

Суду України у складі:

Головуючого

Коновалова В.М.

суддів

Скотаря А.М., Жука В.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2005 року, яким

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1 народження, громадянина України, судимого:

23.07.1993 року Iрпінським міським судом Київської області за ст. 140 ч.3 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі;

01.12.1993 року Прилуцьким міським судом Чернігівської області за ст.101 ч1 КК України (2341-14) на 6 років позбавлення волі;

13.07.2001 року Ватутінським районним судом м. Києва за ст.. 140 ч.2 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі, 05.02.2003 року звільненого по відбуттю строку покарання;

засуджено за ст.186 ч.3 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2005 р. вирок щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, вирок щодо якого не оскаржений.

ОСОБА_1. і ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони за попередньою змовою, групою осіб з участю невстановленої особи, відносно якої справа виділена в окреме провадження, 14 листопада 2003 року о 12 год. 30 хв. з метою викрадення чужого майна, шляхом обману, проникли в  АДРЕСА_1 в м. Києві, де застосувавши щодо потерпілого ОСОБА_3 насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я, яке виразилося в тому, що пристебнули потерпілого наручниками до батареї опалення, відкрито викрали майно потерпілого на суму 3789 грн..

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи обгрунтованості засудження і правильності кваліфікації його дій зазначає, що йому призначено занадто суворе покарання і просить пом'якшити призначене покарання, так-як судом першої інстанції не взято до уваги те, що ним написано явку з повинною, в скоєному він  розкаявся, має неповнолітню дитину.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її перегляду.

Винність ОСОБА_1. у вчиненні злочину, за викладених у вироку обставин грунтуються на зібраних у справі доказах, зокрема, на визнавальних показах засудженого, показах потерпілого ОСОБА_3, який вказав на ОСОБА_1, як на особу, що скоїла відносно нього злочин вказаний у вироку.

Дії ОСОБА_1 за ст.186 ч.3 КК України (2341-14) правильно кваліфіковано правильно і не оскаржуються засудженим..

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що йому

призначено занадто суворе покарання, є необгрунтованим.

Як убачається із постановленого судового рішення, при призначенні ОСОБА_1 покарання судом враховано характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, який є тяжким, дані про особу засудженого, так і ті пом'якшуючі відповідальність обставини, на які посилається в касаційній скарзі засуджений.

Відповідно до вимог ст.65 КК України (2341-14) , суд обгрунтовано призначив покарання яке є необхідним та достатнім для виправлення засудженого.

Підстав вважати, що призначене покарання ОСОБА_1 не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та особі засудженого немає.

Підстав для зміни постановлених судових рішень щодо ОСОБА_1. колегія суддів не вбачає.

Передбачені ст.398 ч.1 КПК України (1001-05) підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1. до касаційного розгляду з обов'язковим повідомлення осіб, зазначених у ст.384 КПК України (1001-05) , у справі відсутні.

Керуючись ст.394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1- відмовити.