Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Пивовара В.Ф.

суддів

Редьки А.I., Лавренюка М.Ю.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 грудня 2006 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою останнього на судові рішення у даній справі.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 30 вересня 2005 липня

ОСОБА_1,

несудимий,

засуджений:

- за ч.4 ст.190 КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- за ч.3 ст.15, ч.3 ст.190 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно визначено 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Його ж виправдано за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.1 ст.233 КК України (2341-14) за недоведеністю винності.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він, в період з жовтня 2003 року по березень 2004 року, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, шляхом обману та зловживання довірою, продав квартири потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а кошти від їх продажу привласнив, спричинивши останнім матеріальну шкоду в особливо великих розмірах, а також, шляхом обману та зловживання довірою, намагався заволодіти квартирою ОСОБА_6.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 10 січня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 частково змінено. Його дії за епізодом з квартирою ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч.4 на ч.2 ст.190 КК України (2341-14) і призначено покарання 3 роки позбавлення волі, а за епізодом з квартирою ОСОБА_6-з ч.3 ст.15 ч.3 ст.190 на ч.3 ст.15., ч.2 ст.190 КК України (2341-14) і призначено покарання 2 роки позбавлення волі. Також пом'якшено покарання за ч.4 ст.190 КК України (2341-14) до 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна, а на підставі ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно визначено 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вказує на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, істотні порушення кримінально-процесуального законодавства та неправильне застосування кримінального закону, що призвело до безпідставного засудження. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази його винності, а висновки суду грунтуються на неналежних доказах, а саме, на перекручених показаннях потерпілих і свідків, сфальсифікованих довідках. Посилається на те, що його дії носили правомірний характер і він фактично перебував з потерпілими у цивільно-правових відносинах. Стверджує про те, що не був ознайомлений з протоколом судового засідання, а апеляційний суд, за наявності його клопотання, безпідставно відмовив йому у фіксуванні судового процесу технічними засобами. З урахуванням наведених доводів, порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України (1001-05) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав для задоволення скарги не знаходить.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів та кваліфікацію його дій за ч.4 ст.190, ч.2 ст.190, ч.3 ст.15, ч.2 ст.190 КК України (2341-14) , апеляційний суд зробив на підставі зібраних у справі та детально наведених у вироку доказах в їх сукупності та взаємозв'язку. А зокрема, вони підтверджуються показаннями засудженого ОСОБА_1; показаннями вказаних у вироку потерпілих про те, що згоди на продаж своїх квартир останньому не давали, а підписуючи довіреності на розпорядження належним їм майном на ім'я ОСОБА_1, вважали, що укладають угоду про довічне утримання або надання матеріальної допомоги, також ОСОБА_1 не повідомив їм про продаж їх квартир, а отриманні від їх продажу гроші не повернув і будь-якої соціальної допомоги їм ніхто не надавав; показаннями вказаних у вироку свідків, у яких, як свідчать матеріали справи, не було підстав для обмови останнього; даними ряду протоколів слідчих дій; довіреностями на право розпорядження майном потерпілих на ім'я ОСОБА_1, угодами купівлі-продажу вказаних квартир, висновками експертів про дійсну вартість проданих квартир та іншими письмовими доказами.

Суди як першої, так й апеляційної інстанції ретельно перевіряли доводи засудженого, аналогічні тим, що викладені у його касаційній скарзі, про безпідставність засудження та правомірність його дій, оскільки він перебував з потерпілими в цивільно-правових відносинах. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, такими, що не відповідають матеріалам справи, колегія суддів знаходить обгрунтованими. Фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 намагається у такий спосіб уникнути відповідальності за скоєне.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінені доказів, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду та правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, судом касаційної інстанції не встановлено. Висновки суду грунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, то воно є справедливим, відповідає вимогам ст. 65 КК України (2341-14) . Місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу винного та інші обставини. Отже, підстав для зміни вироку в цій частині немає.

Твердження ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд, в порушення вимог закону, відмовив в задоволенні клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами, є безпідставними. Відповідно до вимог ч.9 ст.362 КПК України (1001-05) , фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведеться у випадку проведення ним судового слідства. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 в апеляційному суді судове слідство не проводилось, тому апеляційний суд клопотання засудженого обгрунтовано залишив без задоволення.

Також позбавлені підстав доводи ОСОБА_1 про те, що його не було ознайомлено в повному обсязі з матеріалами кримінальної справи. Як видно зі справи, постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 17 листопада 2005 року ОСОБА_1 продовжувався графік ознайомлення з матеріалами справи та протоколом судового засідання. Також судовим розпорядником складено акт про те, що ОСОБА_1 в повному обсязі ознайомився з матеріалами справи та протоколом судового засідання але відмовився підписати розписку про це. На підставі цього, постановою місцевого суду припинено ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами справи, оскільки він реалізував своє право на ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, ОСОБА_1 подавав заперечення на протокол судового засідання, які були відхиленні місцевим судом.

Таким чином, передбачених ст.398 КПК України (1001-05) підстав для призначення даної справи до розгляду касаційним судом з повідомленням визначених ст.384 КПК України (1001-05) осіб, немає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

У х в а л и л а:

У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м.Луганська від 30 вересня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 січня 2006 року відмовити.