Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

при секретарі

судового засідання Буланові О.П.,

за участю прокурора Жукова О.В.,

розглянувши в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 12014200000000066 касаційну скаргу захисника на вироки Лебединського районного суду Сумської області від 08 травня 2015 року та Апеляційного суду Сумської області від 23 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2,

За вироком місцевого суду ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Лебедина Сумської області, мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, із конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК ОСОБА_2 позбавлено сьомого рангу службової особи місцевого самоврядування в межах четвертої категорії.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначення додаткового покарання та кваліфікації дій ОСОБА_2 й ухвали в свій, яким постановив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк три роки, із конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ст. 54 КК ОСОБА_2 позбавлено сьомого рангу службової особи місцевого самоврядування в межах четвертої категорії. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Апеляційний суд на підставі вироку місцевого суду встановив такі обставини вчинення ОСОБА_2 злочину.

У лютому 2014 року ОСОБА_2, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, - сільським головою Калюжненської сільської ради Лебединського району Сумської області, зустрівся зі ОСОБА_3 з приводу можливості отримання останньою в оренду земельної ділянки. Наступного разу вони зустрілися 10 березня 2014 року в офісі страхової компанії "MetLife" у м. Сумах, де у присутності ОСОБА_4 ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3, що на території Калюжненської сільської ради в с. Топчіях знаходяться дві покинуті земельні ділянки загальною площею 0,71 га, які можна взяти в оренду. При цьому, з метою створення умов для отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 про те, що на вказаній ділянці земля дуже добра для обробки та придатна для вирощування сільськогосподарської продукції. Після написання ОСОБА_3 відповідної заяви на ім'я сільського голови, ОСОБА_2 протягом березня-червня 2014 року, діючи з особистих корисливих інтересів та скориставшись службовими повноваженнями сільського голови, організував декілька зустрічей зі ОСОБА_3 в приміщенні сільської ради та у м. Лебедині, під час яких обговорив з нею умови передачі земельної ділянки в оренду чи у власність і обіцяв внести на розгляд сесії Калюжненської сільської ради питання про виділення ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки, вирішити питання про затвердження необхідної проектної документації, а також посприяти позитивному ухваленню депутатами сільської ради всіх рішень, необхідних для передачі земельної ділянки, за що попросив надати йому неправомірну винагороду у сумі 3000 грн.

24 червня 2014 року близько 11.00 год. ОСОБА_2 біля кафе-бару "Мікс" на площі Волі у м. Лебедині отримав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду у сумі 3000 грн (які були несправжніми (імітаційними), як винагороду за вчинення дій, пов'язаних із розглядом питання про надання земельної ділянки та швидким оформленням проектної документації на цю ділянку.

У касаційній скарзі засуджений, оспорюючи наявність в його діях складу злочину, просить скасувати вироки місцевого та апеляційного судів та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки, на його думку, зібрані у цьому провадженні докази обвинувачення викликають сумнів щодо їх належності та допустимості. Також скаржник стверджує про порушення його права на захист під час розгляду провадження в суді першої інстанції, коли головуючий не дав йому виголосити останнє слово, та про незаконне затримання на досудовому слідстві, суперечливість показань ОСОБА_3 Крім того, скаржник зазначає, що несправжні гроші не є майном, а тому не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 368 КК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу (в частині порушення права засудженого проголосити останнє слово в місцевому суді) і просив скасувати судові рішення, а провадження - призначити на новий розгляд в суді першої інстанції, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Ці вимоги викладено у ст. 374 КПК, де у п. 2 ч. 3 вказано, що, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, його форми вини й мотивів.

Як убачається з вироку апеляційного суду, цей суд не дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду та ухвалюючи свій, у його мотивувальній частині не виклав формулювання нового обвинувачення, визнаного ним доведеним стосовно засудженого, хоча повинен був це зробити у зв'язку з перекваліфікацією дій останнього з ч. 3 ст. 368 на ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК.

Крім того, мотивувальна частина вироку апеляційного суду містить істотні суперечності. Зокрема, цей суд погодився з тим (аркуш вироку № 3), що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним і ґрунтуються на розглянутих доказах, яких зібрано у передбаченому законом порядку і яким надано належну оцінку. Разом із тим, далі у вказаній частині вироку (аркуш вироку № 5) суд дійшов висновку про те, що дії засудженого належить кваліфікувати як замах на отримання неправомірної вигоди. При чому, суд не зазначив виду замаху, який згідно з частинами 2, 3 ст. 15 КК буває закінчений та незакінчений.

Отже, з вироку апеляційного суду не видно, до яких остаточних висновків дійшов цей суд в частині обставин злочину та його юридичної оцінки. А тому вказаний вирок не можна визнати законним, обґрунтованим та мотивованим, оскільки його ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на вищевикладене вирок апеляційного суду не може залишатися в силі і підлягає на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Під час цього розгляду з дотриманням вимог кримінального процесуального закону належить ретельно перевірити докази, надані сторонами, та їх доводи (зокрема й ті, яких викладено у касаційній скарзі), й на підставі встановлених обставин дати їм юридичну оцінку, яка би відповідала закону про кримінальну відповідальність.

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці під час нового апеляційного розгляду кримінального провадження.

За таких обставин касаційна скарга підлягає лише частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Сумської області від 23 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.