Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сахна Р. І., суддів: Єлфімова О. В., Животова Г. О., при секретарі Рябець О. О., за участю прокурора Вергізової Л. В., в режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_6, розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 1201424000100001118 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Білогіря Хмельницької області та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК, за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6

та прокурора на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року,

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2014 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 5 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 1 рік. За цим же вироком ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді арешту: за ч. 1 ст. 383 КК - на строк 6 місяців, за ч. 1 ст. 384 КК - на строк 5 місяців. На підставі статей 70, 72 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 15 березня 2014 року приблизно о 06.00 год. у стані алкогольного сп'яніння, керуючи власним несправним автомобілем марки "Шевролє Лачетті" (тимчас. номерний знак № НОМЕР_1) і рухаючись по вул. М. Рибалка в напрямку вул. Зарічанської в районі перехрестя з просп. Миру в м. Хмельницькому, всупереч вимогам п. 1.5 ч. 1, пунктів 2.3 "б", 2.9 "а", 10.1, 11.13, 12.1, 12.4, 31.4, 31.4.5 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не обрав безпечної швидкості руху, перевищив дозволену в межах населеного пункту швидкість руху, внаслідок чого автомобіль занесло, а ОСОБА_6, не впоравшись з керуванням, виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8

У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких цього ж дня помер у реанімаційному відділенні Хмельницької міської лікарні.

ОСОБА_6 після вчинення ДТП, усвідомлюючи, що потерпілий ОСОБА_8 унаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебуває у небезпечному для життя стані, в який ОСОБА_6 сам поставив потерпілого, і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, завідомо залишив потерпілого без допомоги і з місця пригоди зник.

З метою уникнення відповідальності за вчинене 16 березня 2014 року ОСОБА_6 звернувся до Зарічанського відділу міліції Хмельницького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області і, будучи попередженим слідчим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК - за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, заявив про те, що 15 березня 2014 року в період із 02.00 до 07.00 год. невстановлена особа незаконно заволоділа належним йому вищевказаним автомобілем, який він залишив у дворі будинку АДРЕСА_1, тобто заявив про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, чого насправді не було.

18 березня 2014 року слідчий слідчого відділу Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про факт незаконного заволодіння транспортним засобом і розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014240010001171 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. Постановою слідчого від 29 березня 2014 року зазначене провадження було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності події злочину.

Крім того, ОСОБА_6 у ході кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, з метою уникнення кримінальної відповідальності за раніше вчинені злочини, 20 березня 2014 року під час його допиту, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК, дав слідчому завідомо неправдиві показання про те, що 15 березня 2015 року в період із 02.00 по 07.00 год. невстановлена особа заволоділа його автомобілем марки "Шевроле Лачетті" (тимчасовий номерний знак НОМЕР_1), який він залишив у дворі будинку

АДРЕСА_1, тобто свідомо дав завідомо неправдиві показання слідчому про незаконне заволодіння його транспортним засобом, а саме про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року вирок Хмельницького міськрайонного суду від 22 липня 2014 року щодо ОСОБА_6 у частині засудження за ч. 1 ст. 384 КК скасовано, а провадження у цій частині закрито за відсутності в діянні складу злочину на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 5 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК - на строк на 1 рік; а також за ч. 1 ст. 383 КК - у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить скасувати постановлені у кримінальному провадження судові рішення в частині засудження за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрити за відсутності в його діях указаних складів злочинів. Крім того, ОСОБА_6 просить пом'якшити призначене йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор наводить доводи про те, що апеляційний суд за відсутності клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, дав неправильну оцінку зібраним доказам у кримінальному провадженні і дійшов передчасного висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК 1960 року.

У запереченні на цю касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 наводить обґрунтування безпідставності викладених у ній доводів і просить залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_6, котрий просив його касаційну скаргу задовольнити, пояснення прокурора, яка касаційні скарги не підтримала і вважала, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у касаційних скаргах та запереченнях доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Події злочину, доведеності винуватості ОСОБА_6 у його вчиненні, кримінально-правової оцінки діяння за ч. 2 ст. 286 КК колегія суддів не перевіряла, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині не оскаржено.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, за яких ОСОБА_6 порушив правила безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8, залишив у небезпеці останнього, а також завідомо неправдиво повідомив про вчинення злочину. Висновок цього суду відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, визнаним судом доведеними, ґрунтується на сукупності доказів, зібраних органом досудового слідства та ретельно досліджених у судовому засіданні, яким у вироку дано всебічну, повну й об'єктивну оцінку. Жодних даних, що ставили би під сумнів достовірність цих доказів, у колегії суддів немає.

В основу цього висновку місцевий суд поклав:

- показання: обвинуваченого ОСОБА_6 про обставини вчинення ним ДТП у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим він повідомив правоохоронним органам неправдиву інформацію про вчинення невстановленою особою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК щодо нього; потерпілої ОСОБА_9 про відомі їй обставини, за яких її чоловік помер у лікарні; свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, котрі дали показання про те, що після вчинення ДТП ОСОБА_6 вийшов із автомобіля і, не зважаючи на спроби очевидців пригоди затримати його, вирвався та втік із місця події;

- дані, що містяться у протоколах слідчих дій, у висновках експертів, у матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12014240010001171 від 18 березня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, та у рішенні слідчого слідчого відділу Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області від 29 березня 2014 року про закриття цього провадження у зв'язку з відсутністю події злочину, прийнятому в результаті досудового розслідування;

- інші докази, достовірність яких у суду сумніву не викликала, як і у суду касаційної інстанції.

Проаналізувавши всі досліджені у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши належну оцінку доводам ОСОБА_6, висунутим ним на свій захист щодо обставин кримінального провадження, місцевий суд обґрунтовано визнав доведеною його винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження орган досудового слідства також обвинувачував ОСОБА_6

в умисному наданні слідчому завідомо неправдивих показань в якості потерпілого під час проведення досудового розслідування вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, - тобто обвинувачував у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК.

З таким обвинуваченням обвинувальний акт надійшов до місцевого суду, який погодився з такою кваліфікацією.

У подальшому в результаті перегляду кримінального провадження за апеляційними скаргами учасників судового провадження зі сторони захисту апеляційний суд дійшов висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 384 КК є зайвою, оскільки останній, даючи слідчому неправдиві показання в якості потерпілого про обставини незаконного заволодіння належним йому автомобілем, фактично конкретизував і деталізував своє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Колегія суддів вважає, що такий висновок апеляційного суду законним та обґрунтованим, оскільки особа, яка повідомила завідомо неправдиву інформацію про вчинення злочину і дає в цьому ж кримінальному провадженні неправдиві показання, повинна відповідати лише за ст. 383 КК.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, колегія суддів вважає безпідставними.

Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 було встановлено, що останній після наїзду на пішохода, достовірно знаючи, що такими своїми діями він поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, маючи можливість надати допомогу, не виконав свого громадянського обов'язку, покладеного на нього законом, і проігнорував загальновизнані норми моралі та умисно залишив потерпілого у небезпеці. Тому колегія суддів вважає, що твердження засудженого ОСОБА_6 про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, та про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК є неспроможними, оскільки в діях ОСОБА_6 наявні всі елементи складу закінченого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК. Підстав для закриття кримінального провадження в цій частині колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Покарання є заходом примусу й має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що відповідно до вищевказаних вимог закону при призначенні засудженому ОСОБА_6 покарання за кожен злочин окремо місцевий суд урахував усі обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, поведінку ОСОБА_6 під час судового слідства,

з огляду на його неодноразову зміну показань та на неконкретну позицію щодо вчиненого, а також урахував суд і те, що в подальшому ОСОБА_6

з метою приховування скоєнного ним ДТП вчинив ряд певних дій. Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про призначення засудженому покарання в межах санкцій статей, визначив його вид та розмір відповідно до вимог закону; свої висновки про те, що виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, суд мотивував у вироку належним чином.

Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, незаконно збільшив розмір покарання, колегія суддів вважає безпідставними.

За змістом кримінального закону при частковому складанні покарань до найбільш суворого за видом та розміром покарання, призначеного за один зі злочинів, додається лише частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин, і остаточне покарання за їх сукупністю повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з покарань, призначених за окремі злочини. Питання про те, яку саме частину менш суворого покарання належить додати до більш суворого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Факту порушень у застосуванні статей 70, 72 КК, допущених апеляційним судом, колегія суддів касаційного суду не встановила.

ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішеньу кримінальному провадженні, колегія суддів не виявила.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги останнього та прокурора - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.