Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В. І.,

суддів: Лагнюка М. М., Літвінова Є. В.,

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року у кримінальному провадженні № 12014150190000870 щодо нього,

Зазначеним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Братське, Миколаївської області громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 18 квітня 2014 року біля 20 год. 30 хв. у стані алкогольного сп'яніння керуючи технічно несправним автомобілем марки "ВАЗ 21114" д.н.з. НОМЕР_3 рухався посередині проїзної частини, тобто частково займаючи зустрічну смугу руху, що суперечило вимогам п. 11.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , автодороги "Вознесенське-Братське", в напрямку від смт Братське до м. Вознесенська Миколаївської області зі швидкістю приблизно 80 км/год.

В цей час у зустрічному напрямку, на мотоциклі "Kawasaki Vulkan" д.н.з. НОМЕР_2 рухався водій ОСОБА_2 позаду якого знаходилася пасажир ОСОБА_3 При цьому водій ОСОБА_2 рухався посередині своєї смуги руху, з увімкненим світлом фар, зі швидкістю приблизно 55 км/год.

Поблизу 23 км. автодороги "Вознесенськ-Братське" водій ОСОБА_1 в порушення вимог п. 9.9 та п. 31.5 ПДР (1306-2001-п) України, тобто не дотримуючись запобіжних заходів та не увімкнувши аварійну світлову сигналізацію, продовжуючи рух, порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3"б", 11.3, 12.1, 12.3, 13.3 ПДР (1306-2001-п) України, а саме не виконуючи належним чином вимоги вказаних Правил, у результаті чого допустив зіткнення з мотоциклом д.н.з.НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2

Внаслідок ДТП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали травми та були доставлені до КУ "Вознесенська ЦРЛ".

Відповідно до висновку експерта внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, від яких настала його смерть. Відповідно до висновку експерта внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Причиною настання дорожньо-транспортної пригоди стало порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3"б", 2.9"а", 11.3, 12.1, 12.3, 13.3, 31.5 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , які знаходиться в прямому причинному зв'язку з виниклими наслідками.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2015 року - без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не оспорюючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини, просить судові рішення змінити у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Як на підстави для прийняття такого рішення, засуджений посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанції залишені поза увагою ті факти які істотно впливають на розмір покарання, а саме: що злочин він вчинив вперше із необережності, офіційно вибачився перед потерпілими, відшкодував ОСОБА_3 витрати на лікування у розмірі 5 000 грн., та те, що має на утримання малолітню дитину. Крім того, ОСОБА_1 до касаційної скарги додав заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень щодо нього.

Однак, засуджений оскаржив судові рішення у строк, передбачений ч.2 ст. 426 КПК України, оскільки копію ухвали апеляційного суду від 28 липня 2015 року отримав лише 05 січня 2016 року, що підтверджено довідкою з Крюковської ВК № 29. Тому суд касаційної інстанції вважає за необхідне прийняти його касаційну скаргу до розгляду по суті, без вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень. Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженим порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Так, суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з касаційної скарги засудженого, висновки суду про доведеність винуватості його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій не оспорюються.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про суворість призначеного йому покарання, то вони на думку колегії суддів є непереконливими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи його ОСОБА_1 суд першої інстанції, як вбачається з вироку, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, категоричну думку потерпілих щодо призначення засудженому найсуворішого покарання, дані про особу винного, в тому числі ті на які він посилається у своїй касаційній скарзі.

Обставини, що пом'якшують покарання судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 районним судом покарання, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, з урахуванням позицій потерпілих щодо призначення найсуворішого покарання, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, 67 КК України, і підстав для його пом'якшення, як про це просить засуджений у своїй скарзі, колегія суддів не вбачає.

В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі захисника доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, належним чином перевірені апеляційним судом і на них надано обґрунтовані відповіді. ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, і касаційний суд погоджується з наведеними в ній висновками щодо неможливості пом'якшення покарання, навіть при наявності усіх тих обставин, які на думку засудженого пом'якшують призначене йому покарання.

Касаційна скарга не містить мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року щодо нього.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.