Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А. М.,

суддів Животова Г. О., Пузиревського Є. Б.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 7 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015230030001439,

Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 червня 2015 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Херсона, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, громадянина України, раніше судимого вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 05.09.2014 року за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України,

засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 05 вересня 2014 року, та остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішені питання про речові докази і судові витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2015 року вищезазначений вирок залишено без зміни.

Вказаним вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він, 16 квітня 2015 року, близько 21 год., за попередньою змовою з ОСОБА_3, проник до сараю на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, звідки повторно, таємно намагався викрасти майно ОСОБА_4 на загальну суму 345 грн., однак не довів свій умисел до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки був викритий потерпілою на місці вчинення злочину.

За змістом касаційної скарги, захисник засудженого не погоджується з постановленими судовими рішеннями, просить їх скасувати, а кримінальне провадження закрити з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає про недопустимість доказів, ставить під сумнів висновок експерта щодо вартості викраденого майна. Вказує на малозначність вчиненого, оскільки, на його думку викрадені речі не представляли цінності для потерпілої.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Із судових рішень вбачається, що при розгляді справи ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення та, як і інші учасники провадження, не заперечував, щоб суд розглянув кримінальну справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до ст. 94 КПК, та в їх сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо останнього. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373- 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України є правильною.

Такий висновок відповідає наведеним у вироку показанням: - потерпілої ОСОБА_4 про затримання засуджених при спробі викрадення належного їй майна; - засуджених про обставини вчинення злочину, які узгоджуються між собою та з даними протоколу огляду місця події і висновками трасологічної експертизи щодо місця вчинення злочину, кількості майна, яке підлягало викраденню та способу проникнення до сараю потерпілої; - висновкам судової товарознавчої експертизи про вартість майна.

Суд належним чином дослідив докази по справі, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку. Зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також не спростовані у касаційній скарзі, а тому, суд правильно обґрунтував ними обвинувачення засудженому ОСОБА_2 та правильно, визнавши його винуватим, кваліфікував дії за зазначеним у вироку законом про кримінальну відповідальність.

Вартість майна потерпілої визначений відповідно до висновків судової товарознавчої експертизи і з такою оцінкою його вартості погодився засуджений ОСОБА_2 При судовому розгляді справи учасники судового провадження вартість майна та інші обставини не оспорювали, а тому суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК, правильно розглянув справу у скороченому порядку.

При перегляді вироку судом апеляційної інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону та з врахуванням положень ч.3 ст. 349 КПК доводи захисника, які за своїм змістом близькі доводам касаційної скарги, визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає. ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та про малозначність діяння ОСОБА_2, оскільки, на думку захисника, воно не могло спричинити значної шкоди потерпілій, є безпідставними. Засуджений визнаний винуватим у вчиненні незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна вчиненого за попередньою змовою групою осіб, повторно та поєднаного з проникненням у сховище і кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України не вимагає обов'язкової наявності альтернативної кваліфікуючої ознаки - завдання крадіжкою значної шкоди потерпілому.

Враховуючи викладене, підстав вважати, що в діянні ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК немає.

Призначене судом покарання ОСОБА_2 повністю відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 71 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає, то у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 7 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 відмовити.

ухвала оскарженню не підлягає.