Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Орлянської В.І., Літвінова Є.В.,

при секретарі Гапоні В.О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014030050001023 за обвинуваченням

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю прокурора Парусова А.М.

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 6 серпня 2015 року,

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник засудженого, не погоджуючись з призначеним додатковим покаранням, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує, що в основу вироку апеляційного суд покладені ті ж докази, що і у вироку районного суду, однак їм дана інша оцінка та призначено додаткове покарання. Наголошує, що апеляційна інстанція не взяла до уваги заяву потерпілого про незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вирок вважає законним і заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 26 травня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік 6 місяців та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішені питання про судові витрати, речові докази та цивільні позови у провадженні.

Апеляційним судом Волинської області вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання і постановлено свій вирок від 5 серпня 2015 року, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік 6 місяців та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 28 грудня 2014 року в 00 год. 20 хвилин він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем "Ауді А6", державний номерний знак НОМЕР_1, рухався зі швидкістю 100-120 км/год по автодорозі "Ковель-Жовква" в районі перехрестя з вулицею Січових Стрільців у місті Нововолинську, в порушення вимог пунктів п. 12.3, 12.4. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , перевищив максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, не врахував дорожню обстановку і стан дорожнього покриття, пов'язаний із погодними умовами, помітивши небезпеку для руху, а саме автомобіль марки "Тойота Ленд Крузер", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, з увімкненим лівим покажчиком повороту та направленим у напрямку повороту на вулицю Січових Стрільців, не вжив заходів до зупинки транспортного заходу, в результаті чого допустив зіткнення з вказаним автомобілем.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Ауді А6" ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кваліфікація його дій, призначене основне покарання і звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів захисника про несправедливість призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції погодився із видом та розміром основного покарання та звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Разом з тим вказав, що не призначення додаткового покарання, у цьому конкретному випадку, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Таке порушення правил дорожнього руху становить підвищену суспільну небезпеку, яке в даному випадку призвело до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

З урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, серед яких й ті, про які йдеться в касаційній скарзі, думки потерпілого, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляції прокурора та своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання є законним, справедливим, воно сприятиме перевихованню ОСОБА_1 та попередженню вчинення ним нових правопорушень.

Посилання захисника на наявність постанови в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою ОСОБА_1 не позбавлений права керувати транспортним засобом, не впливає на призначення йому додаткового покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, та за якою він засуджений.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги і матеріали справи не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 6 серпня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.