5-2822км15 Про викрадення двох осіб та незаконне заволодіння легковим автомобілем - 19.01.2016 Прийняття

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий апеляційний розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив переконливих мотивів прийнятого рішення. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Крім того, прокурор указує на те, що висновок суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146 КК не ґрунтується на вимогах закону, оскільки злочинні дії останнього призвели до тяжких наслідків, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 146 КК. Також прокурор указує, що висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, є невмотивованим, а призначене останньому покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

За вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2014 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

за ч. 2 ст. 146 КК - на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

25 січня 2010 року в період із 21.00 до 23:00 год. у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 за попередньою змовою з іншими особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, зв'язавши руки і заклеївши роти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проти волі останніх посадив їх в автомобіль марки "БМВ Х5" (реєстр. № НОМЕР_1), у такий спосіб викравши цих осіб з місця їх проживання за вищевказаною адресою.

Після цього він перевіз жінок у заздалегідь підготовлений склад у с. Богданівці Нижньосірогозького району Херсонської області, де утримували жінок до їх втечі 26 січня 2010 року приблизно о 06:00 год.

Далі ОСОБА_5 та особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, наздогнали потерпілих, посадили в автомобіль і відвезли у невідомому напрямку. В ході проведення досудового слідства, а також оперативно-розшукових заходів встановити місцезнаходження ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не виявилося можливим.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року останніх визнано безвісти зниклими.

Крім цього, 28 лютого 2012 року ОСОБА_2 у м. Херсоні, не маючи наміру виконувати умови договору, уклав договір прокату транспортного засобу № 003353 від 28 лютого 2012 року з ПП ОСОБА_6 строком до

06 липня 2012 року, згідно з яким останній на умовах тимчасового володіння та користування транспортним засобом передав ОСОБА_2 належний ОСОБА_7, автомобіль марки "Шкода Октавія" (держаний номерний знак НОМЕР_2). Після закінчення 06 липня 2012 року строку виконання договору прокату ОСОБА_2 заволодів вищевказаним автомобілем, заподіявши ОСОБА_7 шкоду на загальну суму 120 000 грн., що є матеріальною шкодою у значному розмірі.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 04 червня 2015 року змінив рішення суду першої інстанції: на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК скасував вирок щодо ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, а провадження в цій частині закрив, виключив призначення ОСОБА_2 покарання на підставі ст. 70 КК. Постановив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 146 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" ОСОБА_2 звільнив від відбування покарання. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2, який просив постановлені у справі судові рішення залишити без зміни, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом із тим, на думку колегії суддів, апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дійшов обґрунтованого висновку, що наведені у вироку місцевого суду докази

на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у таємному викраденні автомобіля не є достатніми для визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину.

Так, суд апеляційної інстанції проаналізував у своєму рішенні показання свідків, потерпілої та обвинуваченого про обставини, які мають значення для кваліфікації злочину, дані учасниками кримінального провадження під час його розгляду, а також цей суд проаналізував зміст наявного в матеріалах провадження договору прокату від 28 лютого 2012 року. Встановивши, що у діях ОСОБА_2 відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, й мотивувавши своє рішення належним чином, апеляційний суд законно скасував вирок місцевого щодо ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК і закрив кримінальне провадження стосовно останнього у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Виключення з рішення вказівки про призначення ОСОБА_2 покарання на підставі ст. 70 КК є також правомірним.

Разом із тим, ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку, яке відповідно до вимог ст. 370 КПК повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно з положеннями статей 404, 405 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права;апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг. Цей суд зобов'язаний перевірити всі доводи, наведені у скаргах, у тому числі за необхідності і шляхом дослідження доказів.

Згідно зі ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження орган досудового розслідування пред'явив ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні незаконного викрадення двох осіб за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, і кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 146 КК.

У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 146 КК не ґрунтується на положеннях матеріального закону і кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 146 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не погоджувався з кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначав, що дії останнього слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 146 КК, оскільки визнання двох осіб безвісти зниклими внаслідок незаконного їх викрадення за попередньою змовою групою осіб є тяжкими наслідками.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора в цій частині без задоволення, апеляційний суд у своєму рішенні не зазначив переконливих мотивів прийнятого рішення, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 146 КК є неспроможними, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано через три роки після викрадення безвісти зниклими, не може бути беззаперечним доказом, що такі наслідки настали саме в результаті дій ОСОБА_2

Однак, на думку колегії суддів, такий висновок апеляційного суду належним чином не мотивовано, оскільки поняття "тяжкі наслідки" - оціночне; крім того, у ст. 146 КК цим поняттям охоплюється заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження та його зникнення безвісти.

Усупереч наведеному апеляційний суд у результаті апеляційного розгляду, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не навів мотивів прийнятого рішення, а обмежився лише перерахуванням у своєму рішенні тих доказів, на які послався суд першої інстанції.

Виходячи із системного аналізу положень глав 4 та 31 КПК (4651-17) законодавець зобов'язує суд апеляційної інстанції здійснити перевірку доказів, якщо буде встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції було проведено неповно, що має істотне значення для висновку суду про доведеність винуватості, на якому ґрунтується судове рішення.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу вказане судове рішення підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, в ході якого слід усунути вказані недоліки, повно та всебічно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах сторін кримінального провадження, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.