Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т.А., суддів Марчук Н. О., Солодкова А. А.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_4 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 9 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015 року щодо ОСОБА_5,

Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 9 червня 2015 року,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Новаки Коростенського району Житомирської області, який мешкає у цьому ж районі та області в АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015 року цей вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано, кримінальне провадження у цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції.

В решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за те, що він 08 липня 2012 року приблизно о 13.30 год., керуючи технічно справним автобусом "КАВЗ-3270", на 138 км + 300 м автодороги Київ-Ковель на перехресті виконував маневр повороту ліворуч з головної дороги Київ-Ковель на другорядну дорогу на с. Мала Зубівщина Коростенського району, порушив вимоги п.2.3 б), 10.1; 16.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та здійснив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-21124" під керуванням ОСОБА_6, який в порушення вимог п.п.12.3; 12.6 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо з перевищенням допустимої швидкості поза населеним пунктом.

В результаті зіткнення водій ОСОБА_6 та пасажир

ОСОБА_11 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких вони померли, а пасажир ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги захисника засудженого, він вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України і за своїм видом та розміром є суворим. Зазначає, що при призначенні засудженому покарання суд не дав належної оцінки даним про особу засудженого, а саме: що він позитивно характеризується, у вчиненому щиро кається. На ці ж обставини, на думку захисника, не звернув уваги й апеляційний суду. Крім того, за твердженням захисника, судами обох інстанцій належним чином не враховано й вини потерпілого. Хоча фактичні обставини захисник не оспорює, вважає, що саме порушення правил дорожнього руху потерпілим ОСОБА_12 є головною причиною настання ДТП з тяжкими наслідками.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Визначаючи ОСОБА_5 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, у виді реального позбавлення волі, судом були враховані всі обставини, які мали значення при вирішенні цього питання, у тому числі і ті, на які вказує захисник у касаційній скарзі (позитивні характеристики засудженого, його щире каяття, часткове відшкодування матеріальної шкоди, що той працює).

Разом з тим, суд взяв до уваги й інші обставини - настання тяжких наслідків та тяжкість кримінального правопорушення, обставини його вчинення, та врахував думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні засудженого, що покарання той має відбувати у виді реального позбавлення волі.

З урахуванням усіх обставин суд призначив ОСОБА_5 покарання у виді реального позбавлення волі, але у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, з чим колегія суддів погоджується.

А тому доводи касаційної скарги про те, що передбачена ст. 50 КК України мета покарання щодо ОСОБА_5 може бути досягнута без реального відбуття ними покарання не є переконливими.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим та достатнім.

Апеляційний суд за апеляцією захисника ОСОБА_4, яка за своїм змістом та вимогами аналогічна його касаційній скарзі, перевірив вирок районного суду і залишив вирок місцевого суду без зміни, врахувавши думку потерпілих, які заперечували проти звільнення ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, а також навівши й інші відповідні обґрунтування, з якими колегія суддів погоджується.

ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та вмотивованою.

З огляду на викладене підстав для задоволення касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_5 немає, а тому у відкритті касаційного провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 9 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015 року щодо ОСОБА_5.

ухвала оскарженню не підлягає.