Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Колесниченка В. М., Мороза М. А., розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 28 грудня 2015 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2015 року щодо нього,

вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2015 року залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2015 року,

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз за вироком від 31 липня 2014 року за ч. 2 ст. 185 КК, із застосуванням положень статей 71, 72, ч. 3 ст. 78 цього ж кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць; ухвалою від 23 червня 2014 року на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію у 2014 році" скорочено наполовину невідбуту станом на 19 квітня 2014 року частину покарання у виді позбавлення волі; 13 листопада 2014 року на підставі ухвали суду невідбуту частину призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць 20 днів відповідно до ст. 82 КК України замінено на більш м'яке покарання у виді 240 годин громадських робіт, які засуджений відбув 11 лютого 2015 року,

засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

Вироком районного суду ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він, 12 грудня 2014 року приблизно о 23.00 год., переслідуючи корисливі мотиви, з метою заволодіння чужим майном, шляхом вчинення розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло, озброївшись предметом схожим на ніж, маскою для приховання обличчя, проник на подвір'я господарства ОСОБА_5, що знаходиться в с. Гончарів Тлумацького району Івано-Франківської області. Відключивши будинок від електромережі та взявши товкач для розтолочення картоплі, став чекати під дверима на вихід господаря. Після того, як потерпілий вийшов на подвір'я, ОСОБА_4 наніс йому удар товкачем по голові та заштовхав у коридор літньої кухні, де продовжив наносити удари ножем по голові, шиї та тілу. ОСОБА_5 чинив опір та кликав на допомогу, на що з приміщення літньої кухні вибігла його дружина й онука. Злякавшись їх, ОСОБА_4 з місця вчинення злочину втік, не заволодівши ніяким майном потерпілого.

Засуджений у касаційній скарзі просить змінити судові рішення, застосувавши до нього положення ст. 69 КК України.

Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно відмовити у відкритті провадження за скаргою, оскільки з наведених документів убачається, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи засудженого про необхідність застосування до нього положень ст. 69 КК України в частині призначення додаткого покарання є безпідставними.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, дані про його особу, який на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, не працює, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Крім того, суд також врахував обставини, які пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та визнання вини, а також обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочину.

На підставі цих даних у їх сукупності районний суд призначив засудженому основне покарання у виді позбавлення волі, вважаючи його справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Засудженим в апеляційній скарзі наводились доводи щодо суворості призначеного йому покарання та необхідності його пом'якшення та перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними.

Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень вчинених ОСОБА_4 кримінальне правопорушення було скоєно з корисливих мотивів з метою заволодіння чужим майном.

З огляду на характеристику особи засудженого, він уже був засуджений за вчинення корисливих злочинів та нове протиправне діяння вчинив відбуваючи покарання за попередній злочин (таємне викрадення чужого майна), що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень проти власності, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України та скасування ОСОБА_4 додаткового покарання у виді конфіскації майна, навіть з урахування обставин, які пом'якшують його покарання.

Крім того, такі обставини уже були враховані судом унаслідок чого йому було призначено покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення.

З огляду на наведене та з урахуванням мети покарання, що несе в собі, крім кари, ще й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання без застосування інститутів призначення більш м'якого покарання ніж передбачено законом або звільнення від його відбування є справедливим і повністю відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Підстав для пом'якшення до призначеного покарання ОСОБА_4 шляхом застосування до нього положень ст. 69 КК України ОСОБА_4, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2015 року щодо нього.

ухвала оскарженню не підлягає.