Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів: Слинька С. С., Вільгушинського М. Й.,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року,

За вказаним вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Даним вироком також був засуджений ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він за попередньою змовою групою осіб спільно з ОСОБА_3 у серпні 2014 року, в січні та лютому 2015 року будучи особою, яка раніше вчинила розбій, вчинив ряд нападів з метою заволодіння чужим майном, поєднаних із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, із використанням пістолету, поєднаних з проникненням у приміщення, а саме: 15 серпня 2014 року приблизно о 02:06 год. за адресою вул. Новомостицька, 23 в м. Києві (АЗС "БРСМ Нафта") шляхом розбою, вчинили напад на потерпілого ОСОБА_4 та заволоділи грошовими коштами в сумі 3000 грн; 31 серпня 2014 року приблизно о 04:18 год. за адресою вул. Білицька 72-Г в м. Києві (торгівельний магазин "Продукти 24") ОСОБА_3 та ОСОБА_2, будучи особами, які раніше вчинили розбійний напад, діючи повторно вчинили напад на потерпілу ОСОБА_5 та заволоділи грошовими коштами в сумі 3000 грн; 10 січня 2015 року приблизно о 18:50 год. за адресою вул. Костянтинівська, 75 в м. Києві (АЗС "ОККО") діючи повторно, шляхом розбою вчинили напад на потерпілого ОСОБА_6 та заволоділи матеріальними цінностями і грошовими коштами, спричинивши ПП "ОКК-Нафтопродукт" матеріальну шкоду на загальну суму 8879,81грн; 10 лютого 2015 року приблизно о 21:34 год. за адресою вул. Костянтинівська, 75 в м. Києві (АЗС "ОККО") діючи повторно, шляхом розбою вчинили напад на потерпілу ОСОБА_7 та заволоділи матеріальними цінностями і грошовими коштами, спричинивши ПП "ОКК-Нафтопродукт" матеріальну шкоду на загальну суму 2784,97 грн.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_2 у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі останнього внаслідок суворості. Зазначає вимогу про звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі статей 75, 104 КК України. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд при призначенні ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України повною мірою не врахував те, що засуджений визнав вину та щиро розкаявся, вчинив окремі епізоди злочинних дій у неповнолітньому віці, сприяв проведенню досудового розслідування та судового слідства, характеризується позитивно за місцем проживання та навчання, отримував подяки та нагороди за активну участь у суспільному житті Подільського району м. Києва, його батько потребує догляду, оскільки страждає на ряд хронічних захворювань. Також зазначає про відсутність обтяжуючих покарання обставин та претензій з боку потерпілих, яким матеріальна шкода була відшкодовано повністю.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину та кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із судових рішень, суд при призначенні покарання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, вищевказані вимоги кримінального закону дотримав. Зокрема, враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочину, що відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, був студентом відповідного вищого навчального закладу, позитивно характеризувався за місцями навчання та проживання, на спеціальних обліках не перебував. Пом'якшуючими покарання обставинами суд визнав щире каяття ОСОБА_2 у вчиненому злочині, добровільне відшкодування заподіяних збитків.

Також відповідно до ст. 103 КК України судом були враховані: умови життя та виховання ОСОБА_2, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи засудженого.

Відповідно до ст. 75 КК Українизвільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням можливе лише у тому випадку, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі не більше 5 років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Одночасно, із ухвали видно, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг сторони захисту, дійшов правильного висновку про достатнє обґрунтування вироку суду в частині призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України та відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 від його відбування з випробуванням на підставі статей 75, 104 КК України. ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На думку колегії суддів, обране судом ОСОБА_2 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а встановлені по справі обставини, які пом'якшують покарання, що були визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обґрунтовано стали підставами для призначення покарання нижче нижчої межі санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин без призначення обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Разом із цим, колегія суддів вважає, що з урахуванням конкретної тяжкості злочину, віднесеного до категорії особливо тяжких, характеру та способу вчинення кількох епізодів злочинних дій, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування статей 75, 104 КК України через неможливість досягнення мети покарання без реального його відбування засудженим.

Таким чином, обставини, на які у своїй скарзі посилається ОСОБА_1 були повною мірою враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_2 та не є такими, що дають підстави для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням. Те, що батько засудженого потребує догляду, оскільки страждає на певні хронічні захворювання, висновків суду в частині призначення покарання не спростовує.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстави для їх задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року,

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.