Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Вільгушинського М. Й., Мороза М. А.,

при секретарі Гапоні В. О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014090180001077, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2015 року щодо нього,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, востаннє: 10 червня 2011 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців та штрафу у сумі 8500 грн, який постановлено виконувати самостійно, звільненого умовно-достроково на 1 місяць і 7 днів,

якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Пантєлєєвої А. С.,

засудженого ОСОБА_1,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся засуджений ОСОБА_1 із касаційною скаргою на вищевказаний вирок. У касаційній скарзі засуджений порушує питання про його зміну та пом'якшення покарання до 3 років і 1 місяця позбавлення волі у зв'язку невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та даним про його особу внаслідок суворості. Вважає, що апеляційний суд не взяв до уваги обставини, що пом'якшують покарання: визнання вини, відшкодування завданих потерпілому збитків, сприяння розкриттю злочину, задовільну характеристику за місцем проживання, позицію потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні, виникнення умислу на вчинення злочину раптово.

За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і 4 місяці.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2011 року у виді 1 місяця і 7 днів позбавлення волі та штраф на суму 8500 грн, і ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 5 місяців і 7 днів та штрафу у сумі 8500 грн, який відповідно до ч. 2 ст. 72 КК України постановлено виконувати самостійно.

Вирішено питання про речові докази та обчислення строку відбування покарання.

Апеляційний суд Івано-Франківської області, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував зазначений вище вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 18 червня 2015 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2011 року у виді 1 місяця і 7 днів позбавлення волі та штраф на суму 8500 грн, і ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць і 7 днів та штрафу у сумі 8500 грн, який відповідно до ч. 2 ст. 72 КК України постановлено виконувати самостійно.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Судом ухвалено визнати винуватим ОСОБА_1 у тому, що він 05 грудня 2014 року приблизно о 03:00 год., перебуваючи на вул. Леонтовича у м. Коломия Івано-Франківської області, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_2, а саме заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, відкрито заволодів майном потерпілого на загальну суму 1400 грн, яким у подальшому розпорядився на власний розсуд.

Заслухавши доповідь судді, позицію засудженого ОСОБА_1 на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 вищевказані вимоги кримінального закону дотримано. Так, судом ураховано конкретну тяжкість злочину, віднесеного до категорії тяжких, обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_1, який позитивно характеризується за місцем проживання, є раніше неодноразово судимою особою, думку потерпілого, який просив його суворо не карати, обставини, що пом'якшують покарання - зізнання та щире каяття у вчиненому, добровільне відшкодування завданих збитків.

Дані обставини, у тому числі й ті, на які посилається засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, у сукупності стали підставами для призначення покарання у мінімальних межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням ступеня тяжкості злочину, його вчинення у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання, оскільки його виправлення неможливе при призначенні покарання нижче нижчої межі санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

На думку колегії суддів, встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання з урахуванням та даних про особу засудженого, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що суд не врахував виникнення умислу раптово і протиправну поведінку потерпілого спростовуються встановленими судом обставинами провадження, дослідженими у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому з матеріалів провадження убачається, що у ОСОБА_1 було з'ясовано чи правильно він розуміє зміст цих обставин, та роз'яснено, що у такому разі він буде позбавлений можливості оскаржити їх оскаржити.

Отже, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 обставини були повною мірою враховані при призначенні йому покарання та вищезазначених висновків суду не спростовують, а призначене покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були підставою для зміни чи скасування вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

Залишити вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.