Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Вільгушинського М. Й., Слинька С. С.,

за участю прокурора Пантєлєєвої А. С.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 24 грудня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року щодо нього.

За вищевказаним вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

- за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією усього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією усього майна, яке є його власністю, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено повністю, постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь потерпілої 13 200 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, та 50 000 грн моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вказаний вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1, визнано винуватим та засуджено за те, що він, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2, 10 лютого 2011 року приблизно о 08:00 год, підійшли до квартири АДРЕСА_1, та представившись майстрами, незаконно проникли у помешкання потерпілої ОСОБА_3 та вчинили напад на потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, застосувавши насильство, небезпечне для життя і здоров'я особи, що зазнала нападу в момент заподіяння, завдавши їм легкі тілесні ушкодження, при цьому потерпілому ОСОБА_4 було завдано тілесне ушкодження, яке полягало у тому числі у здавленні шиї, від якого ОСОБА_4 почав втрачати свідомість, в результаті чого заволоділи майном ОСОБА_4 на загальну суму 15500 грн та ОСОБА_3 на загальну суму 13 200 грн, спричинивши потерпілим матеріальну шкоду на зазначені суми.

Крім цього, ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2, 22 червня 2012 року о 01:00 год., перебуваючи на вул. Кубійовича, 2, у м. Львів, будучи у стані алкогольного сп'яніння, проникли до приміщення бару "Крона", де, діючи повторно, намагались таємно заволодіти грошовими коштами в сумі 350 грн та телевізором марки "Оріон" вартістю 6597 грн, які належали потерпілій ОСОБА_5, однак не довели злочинний умисел до кінця через обставини, що не залежали від їх волі, оскільки були затримані на місці злочину працівниками міліції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про зміну судових рішень щодо нього у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та перекваліфікацію його дій з ч. 3 ст. 187 на ч. 3 ст. 186 КК України. Зазначає, що він не застосовував до потерпілих насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння, що підтверджується висновками експертизи, медичних даних, що могли б свідчити про застосування удушення установлено не було, у зв'язку з чим його дії мали бути кваліфіковані як грабіж. Також зазначає, що при призначенні йому покарання не було повною мірою враховано, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, має ряд хронічних захворювань, повністю визнав вину за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та частково за ч. 3 ст. 187 КК України, щиро покаявся, що на його думку, давало підстави для призначення менш суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який зазначав про необґрунтованість доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та правильність кваліфікації його дій за цим законом у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

У зв'язку з цим, перевірка доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, які фактично стосуються однобічності та неповноти досудового і судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Отже, при касаційному розгляді суд касаційної інстанції виходить із обставин справи, установлених судом.

При перевірці матеріалів справи касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним у сукупності із дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, у тому числі з точки зору їх належності, допустимості та достатності, про що у вироку згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року наведено докладні мотиви.

Так, в основу вироку за фактом вчинення ОСОБА_1 розбійного нападу, поєднаного із насильством, яке є небезпечним для життя та здоров'я особи, що зазнала нападу в момент заподіяння, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному із проникненням у приміщення, обґрунтовано покладено показання самого засудженого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2, які не заперечували того, що проникли до домоволодіння ОСОБА_3 з метою заволодіння майном, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які послідовно вказували про обставини вчиненого на них нападу, застосування насильства, у тому числі шляхом здавлювання шиї потерпілому ОСОБА_4, внаслідок чого він почав втрачати свідомість, експерта ОСОБА_6, яка підтвердила характер виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень.

Окрім того, винуватість засудженого у вчиненні цього злочину суд встановив на підставі оцінки даних, наявних у протоколах слідчих дій, у тому числі протоколі огляду місця події від 10 лютого 2011 року, протоколах пред'явлення особи для впізнання від 03 листопада 2011 року та 25 червня, 03 та 10 липня 2012 року, відповідно до яких потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 упізнали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як осіб, що вчинили напад на них, відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілої ОСОБА_3, висновку судово-медичної експертизи та висновку експерта № 350 від 11 лютого 2011 року, відповідно до яких у ОСОБА_4 виявлено чисельні синці та садна, у тому числі на шиї, що у сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, висновку судово-медичної експертизи та висновку експерта № 349 від 11 лютого 2011 року, відповідно до яких у ОСОБА_3 виявлені легкі тілесні ушкодження.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

За таких обставин, суд обґрунтовано встановив факт завдання потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя і здоров'я в момент заподіяння, які полягали у придушенні за шию, внаслідок чого потерпілий почав втрачати свідомість, що є підставою для кваліфікації дій засуджених як розбою.

При цьому, твердження засудженого ОСОБА_1 про те, що завдані ОСОБА_4 тілесні ушкодження не охоплювались його умислом спростовуються установленими судом обставинами справи, оскільки, дії співучасників були спільними та узгодженими, насильство щодо ОСОБА_4 ОСОБА_2 застосовував демонстративно на очах у потерпілої ОСОБА_3, яку у цей час утримував ОСОБА_1, завдаючи їй тілесні ушкодження, в процесі чого також хапав потерпілу за шию, що на думку колегії суддів, свідчить про те, що ОСОБА_1, діючи за попередньою групою осіб, усвідомлював та свідомо допускав можливість заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, небезпечних для їх життя та здоров'я в момент заподіяння.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_1 місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, керувався вимогами статей 50, 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) та повною мірою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, характеризується посередньо, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та призначив покарання у межах санкції статей, що передбачають відповідальність за вчинені злочини.

Посилання ОСОБА_1 на наявність у нього хронічних захворювань є даними про його особу, та висновків суду в частині призначення йому покарання не спростовують.

При цьому, на думку колегії суддів, судом обґрунтовано не вставлено наявність з боку засудженого ОСОБА_1 щирого каяття у розбої, оскільки воно характеризується тим, що особа визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, тоді як засуджений вину не визнавав та заперечував обставини вчиненого злочину, жалю з приводу вчиненого не висловлював, завданих збитків не відшкодував.

Інші обставини, на які посилається засуджений, були повною мірою враховані при призначенні йому покарання.

Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання у межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, за матеріалами справи не встановлено.

У зв'язку з наведеним, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та пунктами 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.