5-2875км15 Про розбійний напад з корисливих мотивів та замах на умисне вбивство з корисливих мотивів - 24.12.2015 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 грудня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року щодо ОСОБА_5

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 вересня 2011 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судиму,

- за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

04 вересня 2010 року близько 11:00 год. ОСОБА_5, знаходячись у с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області, маючи при собі ломик, вирішила таємно проникнути в будинок ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 із метою крадіжки чужого майна.

Скориставшись тим, що ОСОБА_7 знаходилась на городі неподалік від будинку, ОСОБА_5 таємно шляхом вільного доступу через незамкнені вхідні двері проникла до будинку, де стала шукати кошти, належні потерпілій і, не знайшовши нічого, з метою доведення до кінця свого умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, вирішила дочекатися коли ОСОБА_7 зайде в будинок і скоїти розбійний напад на неї.

Коли ОСОБА_7 зайшла до власного будинку, ОСОБА_5 із метою відкритого заволодіння майном ОСОБА_7 ломиком, який мала з собою, зі значним зусиллям нанесла один удар потерпілій по голові, вимагаючи у останньої передати їй кошти. Від удару ОСОБА_7 упала на підлогу та почала кричати, кликати на допомогу та благати ОСОБА_5 не позбавляти її життя.

ОСОБА_5, не дочекавшись поки потерпіла передасть їй кошти, помітивши через відкриті двері, що на крик до будинку ОСОБА_7 біжать сторонні особи, закрила зсередини на клямку вхідні двері в будинок і під час вчинення розбійного нападу на ОСОБА_7 вирішила останню позбавити життя, умисно нанесла ломиком три удари по голові та обличчю потерпілої, продовжуючи вимагати у останньої передати їй кошти, одночасно ОСОБА_5 утримувала руками потерпілу, притискаючи її до підлоги і ганчіркою, яку знайшла там же на підлозі, закривала їй рота щоб остання припинила кричати, кликати на допомогу, та не давала змогу їй піднятися і залишити будинок.

ОСОБА_5 свої дії, які були спрямовані на умисне вбивство з корисливих мотивів ОСОБА_7, довести до кінця не змогла, так як під час вчинення даного злочину була виявлена та затримана ОСОБА_8 і сусідами, які почули крик із будинку ОСОБА_7 та прибігли на допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 вересня 2011 року у частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України скасовано, а справу щодо неї в цій частині провадженням закрито у зв'язку з відсутністю в її діях складу цього злочину. Виключено рішення суду про призначення засудженій покарання із застосуванням ст. 70 КК України. У решті вирок залишено без зміни.

Скасовуючи вирок у частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, суд апеляційної інстанції проаналізував докази, зібрані під час досудового слідства та досліджені в місцевому суді. При цьому апеляційний суд указав, що ОСОБА_5 не мала умислу на вбивство ОСОБА_7, а фізичне насильство до потерпілої застосувала для сприяння передачі нею грошей як особі, яка вчинила розбійний напад. Тобто суд визнав, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України не потребують.

У касаційній скарзі заступник прокурора Вінницької області стверджує що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Стверджує про те, що Апеляційним судом порушено принцип безпосередності дослідження доказів, а висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, є невмотивованим. Звертає увагу на те, що апеляційний суд безпідставно не врахував показання ОСОБА_5 і потерпілої ОСОБА_7, які у сукупності з іншими доказами по справі, доводять винуватість засудженої у вчиненні замаху на убивство з корисливих мотивів. Додатково вказує, що ухвала не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану скаргу та просив її задовольнити, засуджену та її захисника, які заперечували проти задоволення скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Зокрема, статтею 377 КПК України 1960 року передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставленні з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них дана вичерпна відповідь, а при скасуванні або зміні вироку (постанови) в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Проте, апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.

Як убачається зі справи, не погоджуючись із постановленим вироком, на нього була подані апеляції засудженою ОСОБА_5 і прокурором. Згодом прокурор, ОСОБА_5 і її захисник ОСОБА_9 подали доповнення до апеляційних скарг.

З огляду на зміст апеляції зі змінами і доповненнями, засуджена та її захисник посилались на те, що висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.6 ч.2 ст. 115 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, а досудове та судове слідство провадилися неповно та однобічно. Також цими особами оскаржувалась правильність призначення засудженій покарання за ч. 3 ст. 187 КК України та вирішення цивільного позову потерпілої.

Прокурор просив перекваліфікувати дії ОСОБА_5 із ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_5 установив, що висновки місцевого суду не підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні. При цьому апеляційний суд оцінив первинні показання підозрюваної та обвинуваченої, які та давала під час досудового слідства і в яких вказувала, що вона хотіла вбити потерпілу з метою припинити її крики (т. 1 а.с. 23, 114), та констатував, що ОСОБА_5 фізичне насильство до потерпілої застосовувала саме для сприяння передачі потерпілою грошей їй як особі, яка вчинила розбійний напад із метою заволодіння чужим майном, а заподіяння при цьому легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров'я потерпілої, та погроза вбивством охоплюється складом злочину - розбоєм.

Відповідно до ст. 369 КПК України 1960 року вирок вважається такими, що не відповідає фактичним обставинам справи: коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновки суду, викладені у вироку містять істотні суперечності.

При цьому згідно з ст. 368 КПК України 1960 року судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним: коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо; коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді; коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Одночасно, суд апеляційної інстанції, повне чи часткове судове слідство у справі не проводив, безпосередньо всебічно докази не досліджував, і не оцінював їх у сукупності, у тому числі з показаннями ОСОБА_5, допитаної як підозрюваної та обвинуваченої, потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та інших, а також з даними протоколів огляду місця події, висновків судових експертиз, які, як зазначено у вироку, у сукупності з іншими доказами по справі, доводять винуватість ОСОБА_5

Справа в суді апеляційної інстанції розглянута формально з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду про відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, - передчасні.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи апеляцій, поданих на вирок місцевого суду, за необхідності провівши судове слідство, та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.