Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Вільгушинського М. Й., Слинька С. С.,

за участю прокурора Дехтярук О. К.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Мнушкіної Л. С.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 грудня 2015 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і захисника Мнушкіної Л. С. на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2015 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого:

- 22 січня 1999 року за ч. 3 ст. 142 КК України на 8 років позбавлення волі;

- 24 листопада 2000 року за ч. 2 ст. 183-3 КК України на 6 років позбавлення волі,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 3 ст. 303 КК України на строк 7 років із конфіскацією майна за винятком житла;

- за ч. 4 ст. 303 КК України на строк 8 років і з конфіскацією майна за винятком житла;

- за ч. 2 ст. 129 КК України на строк 3 роки 6 місяців;

- за ч. 3 ст. 149 КК України на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна за винятком житла;

- за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 304 КК України (в редакції 2008 року) на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна за винятком житла.

ОСОБА_1 звільнено від покарання у зв'язку з закінченням строків давності за ч. 1 ст. 129, ст. 304 ( в редакції 2001 року ), ч. 3 ст. 358 КК України.

Виправдано ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржено.

Згідно з вироком, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 відповідно до попередньо розробленого ними плану з серпня 2007 року до початку вересня 2008 року з метою незаконного збагачення, користуючись уразливим станом неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, малолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11 та двох невстановлених слідством осіб, шляхом умовлянь та переконань, застосування насильства та погрози застосування такого насильства, а також шляхом обману втягнули та примушували їх до заняття проституцією на території м. Києва, Київської та Чернівецьких областей. Протягом указаного часу подружжя ОСОБА_3 орендували житло в м. Києві та на території Київської області, де утримували вищевказаних неповнолітніх та малолітніх осіб і зводили їх з клієнтами-чоловіками, що бажали статевих контактів, і отримували від останніх плату за надані повіями послуги.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3, діючи як сутенери, з метою примушування до заняття проституцією неповнолітню ОСОБА_6, наприкінці січня-початку лютого 2008 року, застосовуючи фізичне та психологічне насильство, висловлювали її погрозу вбивством, яку вона сприймала як реальну.

У червні 2007 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3, перебуваючи на території м. Києва та Київської області у АКІБ УкрСиббанк" для отримання споживчого кредиту на придбання автомобіля марки "КІА Cerato", 2007 року випуску, надали завідомо підроблені документи - довідки № 37 від 15 червня 2007 року та 12 червня 2007 року, яка містила завідомо неправдиві відомості щодо місця роботи, посади та розміру заробітної плати ОСОБА_1, а також довідку №187 від 12 червня 2007 року, яка містила завідомо неправдиві відомості щодо місця роботи, посади та розміру заробітної плати ОСОБА_3 у результаті цих дій 26 червня 2007року ОСОБА_1 отримав споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 18910 доларів США.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3, достовірно знаючи, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, є неповнолітнім, у кінці серпня 2008 року - на початку вересня 2008 року, шляхом умовлянь та переконань втягнули останнього в злочинну діяльність і разом із ним із кінця серпня по листопад 2008 року шляхом застосування погроз та фізичного насильства щодо осіб жіночої статі, в тому числі неповнолітніх ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, примушували їх до заняття проституцією та забезпечували їх діяльність щодо заняття проституцією на території м. Києва та Київської області.

З метою збільшення прибутків від сутенерства ОСОБА_1 створив і очолив стійку організовану групу, до складу якої увійшли, крім нього, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і неповнолітній ОСОБА_5 Указані особи діяли на території м. Києва, м. Чернівці та Київської області за єдиним планом, спільно та узгоджено, розподіливши між собою ролі.

ОСОБА_1 був організатором організованої злочинної групи, здійснював загальне керівництво нею, розподіляв між членами організованої злочинної групи отримані прибутки від діяльності цієї групи по забезпеченню надання сексуальних послуг, забезпечував охорону діяльності осіб жіночої статі, що надавали сексуальні послуги за грошову винагороду, підтримував дисципліну та встановлював правила поведінки повій, підшукував і визначав місця в м. Києві та Київській області для надання жінками сексуальних послуг, забезпечував останніх одягом, їжею та житлом.

ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 і ОСОБА_5 розробляли плани вчинених злочинів з визначенням дій кожного з членів групи під час скоєння злочинів, підшукували та втягували осіб жіночої статі, в тому числі неповнолітніх, до зайняття проституцією, забезпечували охорону діяльності повій, підтримували дисципліну та встановлювали правила поведінки серед останніх.

ОСОБА_3 за вказівкою та з відома організатора злочинної групи - ОСОБА_1, здійснювала безпосереднє керівництво підконтрольними їм повіями, а в деяких випадках і членами організованої злочинної групи ОСОБА_4 і ОСОБА_5, збирала, розподіляла між членами організованої злочинної групи отримані прибутки від діяльності групи по забезпеченню надання сексуальних послуг, підшукувала та визначала місця в м. Києві та Київській області для надання жінками сексуальних послуг, забезпечувала останніх одягом, їжею та житлом.

ОСОБА_4 забезпечував злочинну діяльність всіх учасників організованої злочинної групи транспортним засобом, використовуючи при цьому власний автомобіль марки "ВАЗ-210994", реєстраційний номер НОМЕР_1.

У період часу з кінця серпня до 07 листопада 2008 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 кожен згідно з відведеною йому роллю і відповідно до розробленого плану, підшукали і, користуючись уразливим станом потерпілих: ОСОБА_7; неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13 і невстановленої особи на ім'я ОСОБА_14, шляхом умовлянь та переконань, а також застосовуючи насильство, погрози застосування такого насильства та обман, втягнули та примушували їх до заняття проституцією. Члени організованої групи указаних осіб втягували в боргову кабалу, утримували їх у спеціально орендованому житлі, охороняли для уникнення можливої їх втечі, примушували до надання сексуальних послуг за плату, транспортували автомобілями ОСОБА_4 і ОСОБА_1 до обумовлених з клієнтами місця та забезпечували особисту безпеку повій, отримували від клієнтів грошову винагороду.

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, діючи у складі організованої групи, на початку листопада 2008 року, розподіливши між собою ролі, шляхом обману втягнули в заняття проституцією в м. Києві та Київській області трьох мешканок Чернівецької області - ОСОБА_15, ОСОБА_16 та неповнолітню ОСОБА_17

На початку жовтня 2008 року ОСОБА_1 разом із учасниками злочинної групи ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклали незаконну угоду з ОСОБА_14, яка полягала в організації незаконного переміщення та передачі за винагороду у вигляді золотої каблучки з каменем синього кольору членам організованої групи неповнолітньої ОСОБА_8 Одержавши внаслідок незаконної угоди ОСОБА_8, всупереч її волі вивезли для заняття проституцією на території м. Києва та Київської області, де експлуатували її.

04 жовтня 2008 року ОСОБА_1 під час заняття сутенерством, як організатор організованої групи, з метою примушування до заняття проституцією та підпорядкуванню незаконним вимогам членів організованої злочинної групи висловлював неповнолітній ОСОБА_8 погрози вбивством, які вона сприймала як реальні.

На початку листопада 2008 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3, ОСОБА_4, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_17 є неповнолітньою, шляхом вмовлянь і переконань схилили її до вчинення злочину, а саме укладення незаконної угоди, яка полягала в організації незаконного переміщення та передачі за грошову винагороду членам організованої групи неповнолітньої ОСОБА_6 для її подальшої експлуатації в якості повії на території м. Києва та Київської області.

На початку листопада 2008 року ОСОБА_1 разом із учасниками злочинної групи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали незаконну угоду з ОСОБА_17, яка полягала в організації незаконного переміщення та передачі їм за винагороду в сумі 1600 грн неповнолітньої ОСОБА_6 Одержавши внаслідок незаконної угоди ОСОБА_6 вказані особи вивезли її для заняття проституцією на території м. Києва та Київської області.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 і ОСОБА_3 обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 358, ч.2 ст. 209 КК України, вчинених за наступних обставин.

ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 підробили документи - довідки № 37 від 15 червня 2007 року та 12 червня 2007 року, яка містила завідомо неправдиві відомості щодо місця роботи, посади та розміру заробітної плати ОСОБА_1, а також довідку № 187 від 12 червня 2007 року, яка містила завідомо неправдиві відомості щодо місця роботи, посади та розміру заробітної плати ОСОБА_3 для подання цих документів у АКІБ УкрСиббанк" для отримання споживчого кредиту на придбання автомобіля марки "КІА Cerato".

Виправдовуючи ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у вчиненні цих дій, суд указав, що органами досудового слідства не здобуто доказів, які б спростовували свідчення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про те, що зазначених документів вони особисто не підробляли.

Також органи досудового слідства обвинувачували ОСОБА_1 в тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_3 в період часу з 15 серпня 2007 року по 02 квітня 2008 року, перебуваючи на території м. Києва та Київської області, маючи на меті легалізацію (відмивання) доходів, одержаних ними в результаті заняття сутенерством, здійснили фінансові операції з коштами, здобутими ними внаслідок злочинної діяльності, а саме перераховували вказані кошти в рахунок погашення отриманого ОСОБА_1 споживчого кредиту за придбання автомобіля марки "КІА Cerato".

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 у період часу з 05 травня по 04 липня 2008 року, перебуваючи на території м. Києва та Київської області, маючи на меті легалізацію (відмивання) доходів, одержаних ними в результаті заняття сутенерством, з метою використання, приховування і маскування злочинного походження цих коштів, здійснили фінансові операції з коштами, здобутими ними внаслідок злочинної діяльності, сплативши ці кошти в рахунок погашення отриманого ОСОБА_1 споживчого кредиту.

Також ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 у жовтні 2008 року, перебуваючи на території м. Києва та Київської області, маючи на меті легалізацію (відмивання) доходів, одержаних ними в заняття сутенерством, з метою використання, приховування і злочинного походження цих коштів, а також з метою отримання у виді нарахованих відсотків, попередньо відкривши у банку "УкрСиббанк" м. Києва депозитний рахунок, внесли на нього кошти.

Виправдовуючи ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у вчиненні цих дій, суд указав, що органами досудового слідства не здобуто доказів, які б підтверджували, що саме кошти, отримані внаслідок зайняття сутенерством, подружжя ОСОБА_3 використовувало на погашення споживчого кредиту, а погашення відсотків за використання цього кредиту не може розцінюватися як легалізація (відмивання) коштів, отриманих незаконним шляхом.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2015 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах, які аналогічні за змістом, захисник Мнушкіна Л. С. і засуджений ОСОБА_1 просять скасувати судові рішення щодо останнього з направленням справи на новий судовий розгляд із підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог стверджують, що справа в судах першої та апеляційної інстанції розглянута незаконним складом суду з огляду на те, що один із суддів суду першої інстанції не був уповноважений на розгляд кримінальних справ щодо неповнолітніх, а в суді апеляційної інстанції розглядав справу суддя, який раніше брав участь у розгляді цієї справи в апеляційному порядку. Захисник додатково посилається на порушення права ОСОБА_1 на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та протоколом судового засідання, а також на порушення права на захист у судових засіданнях, які відбулися 07, 22, 29 травня 2014 року.

У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_1, надаючи свій аналіз доказам, указує на неповноту та однобічність досудового слідства та судового розгляду справи, недоведеність його вини у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та недопустимість доказів по справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання касаційних скарг із доповненням, думку прокурора, який вважав що судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні зі звільненням засудженого від відбування покарання за ч. 2 ст. 129 КК України на підставі ст. 49 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скаргах із доповненням, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

До суду касаційної інстанції не надходило касаційних скарг від прокурора та потерпілих у частині законності та обґрунтованості виправдання ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358 КК України, а також у частині звільнення засудженого від покарання за ч. 1 ст. 129, ст. 304, ч. 3 ст. 358 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

Висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 303, ч. 4 ст. 303, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 304 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Так, винуватість ОСОБА_1 підтверджується показаннями засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_3,

Зокрема, ОСОБА_1, у межах позиції свого захисту, зазначав про те, що йому було відомо про зайняття дівчатами проституцією під прикриттям ОСОБА_3

ОСОБА_3 при цьому зазначала, що вона пропонувала дівчатам займатися проституцією у м. Києві, брала у них частину зароблених грошей, разом із ОСОБА_1 запросили ОСОБА_4 для забезпечення транспортування повій до місця надання останніми послуг сексуального характеру, а свого брата ОСОБА_5 поселила разом з потерпілими у м. Києві у квартирі, яку підшукав і оплачував ОСОБА_1

ОСОБА_4 засвідчив те, що він за вказівкою ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на своєму автомобілі возив повій до місця надання послуг сексуального характеру, очікував їх там, а потім відвозив до місця проживання. Підтвердив ОСОБА_4 і те, що ОСОБА_5 проживав у квартирі, де жили повії, періодично як і ОСОБА_3 приїздив на місце, надання дівчатами послуг сексуального характеру.

Аналогічні показання щодо своєї ролі у вчиненні злочинів надав і ОСОБА_5

Окрім того, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_10 на досудовому слідстві та в суді зазначали про те, що засудженні діяли чітко, злагоджено з розподілом ролей і вони достовірно знали про неповнолітній та малолітній вік потерпілих. При цьому ОСОБА_3 обманом, шляхом укладання незаконних угод, разом із ОСОБА_1, ОСОБА_4 привозили потерпілих від місця їх проживання до м. Києва. ОСОБА_1 і ОСОБА_3, примушували потерпілих займатися проституцією, при цьому остання надала дівчатам мобільні телефони, які містили лише її номер і які вимагала включати в конференційному режимі, для того, щоб постійно прослуховувати всі розмови під час надання дівчатами послуг сексуального характеру. Всі зароблені гроші забирала ОСОБА_3, яка погрожувала розправою у разі втечі або невиконання її вимог. Подружжя ОСОБА_3 із автомобіля на певній відстані спостерігало за потерпілими під час зайняття проституцією, при цьому ОСОБА_1, а також ОСОБА_4, ОСОБА_5 вирішували конфлікти з клієнтами та працівниками міліції.

При намаганні ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11 втекти, подружжя ОСОБА_1 розшукувало їх та погрожувало потерпілим вбивством і фізичною розправою. Зазначали потерпілі і про те, що подружжя ОСОБА_1 їх та інших дівчат били та завдавали тілесних ушкоджень. Окремо вказували потерпілі на те, що ОСОБА_4 виконував роль водія, а ОСОБА_5 - охоронця.

Зазначені показання потерпілих щодо обставин їх втягнення та примушування, у тому числі шляхом погроз та заподіяння тілесних ушкоджень, до зайняття проституцією, узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,ОСОБА_15, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_17, ОСОБА_23, ОСОБА_30. та інших осіб, допитаних на досудовому слідстві та в суді.

Також ці та інші ретельно досліджені судом докази відповідають даним протоколу про наслідки зняття інформації в результаті застосування технічних засобів від 18 березня 2009 року та додатків до них, з яких зафіксована інформація, що свідчить про зайняття ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у складі організованої групи злочинною діяльністю, у тому числі, втягнення неповнолітніх і малолітній осіб у вчинення злочинів, зайняття проституцією, зокрема, шляхом обману, використанням їх уразливого стану, з застосуванням насильства та погроз застосування насильства, сутенерства, укладання незаконних угод, об'єктом яких є людина, їх переміщення, одержання з метою експлуатації.

Повно та об'єктивно досліджені судом докази, детально наведені у вироку, підтверджують правильність висновку суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за які його засуджено.

При цьому колегія суддів вважає голослівними твердження засудженого про недоведеність його винуватості у вчинення злочинів, зокрема у складі організованої групи, оскільки дослідженні судом докази свідчать про те, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зорганізувалися для вчинення тяжких злочинів, які вчиняли тривалий час, при цьому ці особи діяли в стабільному складі, мали тісні стосунки, централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

За встановлених фактичних обставин справи, з урахуванням пред'явленого обвинувачення, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 303, ч. 4 ст. 303, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 129, ст. 304 ( в редакції 2001 року ), ч. 3 ст. 358 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування постановлених по справі судових рішень, не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 про незаконність виділення матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_17 в окреме провадження голослівні, оскільки вимоги ст. 26 КПК України (1960) були дотримані.

Доводи, викладені у касаційних скаргах, про незаконність складу суду, який розглядав справу щодо ОСОБА_1, необґрунтовані.

З матеріалів справи видно, що судом першої інстанції кримінальна справа щодо ОСОБА_1 розглянута законним складом суду у тому числі за участю суддів, уповноважених розглядати справи щодо неповнолітніх.

Обставин, що виключали участь судді Мамчина П. І., у розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_1, не має.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено також недопустимості участі суддів суду апеляційної інстанції ОСОБА_24 та ОСОБА_25 в розгляді справи щодо ОСОБА_1 Не є обставиною, що виключала участь указаних суддів у розгляді справи щодо ОСОБА_1. та інших за апеляціями учасників процесу на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2014 року та обставина, що судді Петлюк В. І. та Станковська Г. А. в складі колегії суддів із Підгорною С. П. раніше скасували вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 липня 2013 року з направленням справи на новий судовий розгляд.

Твердження захисника Мнушкіної Л. С. про те, що суд 07, 22, 29 травня 2014 року порушив право ОСОБА_1 на захист, є надуманим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні, яке відбулося 07 травня 2014 року, інтереси ОСОБА_1 захищали адвокат Мнушкіна Л. С. та адвокат, призначений судом до подання ОСОБА_1 клопотання про допуск до участі у справі як захисника адвоката Мнушкіної Л. С. (т. 19 а. с. а.с.11 зворот-15). 22 та 29 травня 2014 року розгляд справи щодо ОСОБА_1 не відбувся, оскільки судові засідання не з'явилися потерпілі, свідки та не були доставлені засуджені (т. 19 а.с. а.с. 15 зворот - 16).

Також є голослівними посилання захисника на те, що ОСОБА_1 був позбавлений права на ознайомлення з матеріалами справи, протоколом судового засідання, так як засудженому надавалось можливість на реалізацію цих прав.

Покарання ОСОБА_1 призначено з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, у тому числі й тих, яких відноситься до категорії особливо тяжких, їх конкретних обставин та ролі засудженого у їх вчиненні, даних про його особу, який раніше судимий, посередньо характеризувався, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебував.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Разом з тим, призначивши ОСОБА_1 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 129 КК України, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, суд помилково не застосував вимоги п. 3 ч.1 ст. 49 КК України та не звільнив засудженого від відбування цього покарання в зв'язку з закінченням строків давності. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначену помилку місцевого суду, а тому вона підлягає виправленню судом касаційної інстанції у порядку ст. 395 КПК України (1960). Звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, передбаченого ч. 2 ст. 129 КК України, не впливає на розмір покарання, призначеного за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 303, ч. 4 ст. 303, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 304 КК України.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 і захисника Мнушкіної Л.С. не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) колегія суддів,

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Мнушкіної Л. С. залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України (1960) вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2015 року щодо ОСОБА_1 змінити: на підставі п. 3 ч.1 ст. 49, ст. 74 КК України звільнити його від відбування покарання, призначеного за ч. 2 ст. 129 КК України.

В решті судові рішення залишити без зміни.