5-2735км15 Про закриття кримінальної справи у зв'язку із передачею особи на поруки трудовому колективу - 24.12.2015 Прийняття

головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Колесниченка В. М., за участю: секретаря прокурора потерпілої представника потерпілої захисника особи, щодо якої закрито кримінальне провадження Гапона В. О., Матюшка О. А., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 розглянула в судовому засіданні 24 грудня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12015100070000155, за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду

м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року щодо

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та

жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має.

За вказаною ухвалою районного суду, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду, кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_9 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито у зв'язку з передачею її на поруки трудовому колективу ТДВ "СК "Альфа-Гарант".

Цією ж ухвалою цивільний позов, заявлений потерпілою

ОСОБА_6, залишено без розгляду.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_9

23 грудня 2014 року приблизно о 16.40 год., керуючи автомобілем "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по

вул. Костянтинівській у напрямку від вул. Заводської до вул. Оленівської у м. Києві, порушила вимоги пунктів 1.5, 2.3 "б", 18.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме: проявила неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, наближаючись до пішохідного переходу напроти будинку № 73, не зменшила швидкості і не зупинилася, щоб дати дорогу пішоходу

ОСОБА_6, яка перетинала проїзну частину зліва направо, унаслідок чого здійснила наїзд на останню.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі представник потерпілої просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону. При цьому особа, яка звернулася з касаційною скаргою, наполягає на тому, що суд першої інстанції безпідставно передав ОСОБА_9 на поруки трудовому колективу, закривши кримінальне провадження щодо неї, оскільки відповідне клопотання трудового колективу не було оформлено належним чином. Крім того, представник потерпілої стверджує, що у діях ОСОБА_9 відсутні ознаки щирого каяття, тому що потерпілій не було відшкодовано завданої матеріальної шкоди в повному обсязі. До того ж представник указує на неправильність резолютивної частини рішення суду першої інстанції, оскільки в ній відсутня вказівка на звільнення засудженої від кримінальної відповідальності.

На касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 подала заперечення.

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілої та її представника, які підтримали касаційну скаргу, прокурора, який вважав касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, захисника та особи, щодо якої закрито кримінальне провадження, які вважали оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 412 зазначеного Кодексу істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

А статтею 413 того ж Кодексу визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Разом із тим, відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Відповідно до змісту касаційної скарги представник потерпілої стверджує про неправильність рішення суду про передачу винної особи на поруки трудовому колективу, оскільки клопотання останнього про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності та передачу її на поруки не відповідає вимогам, що висуваються до такого документа.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України встановлено, що судом кримінальне провадження закривається у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

При цьому, положеннями ст. 285 цього ж Кодексу передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, і щиро розкаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не порушуватиме громадського порядку.

Як видно зі змісту оскаржуваної ухвали районного суду,

за результатами судового розгляду кримінального провадження суд установив, що ОСОБА_9 вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, у судовому засіданні свою вину у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України, визнала повністю та щиро розкаялася. До того ж трудовий колектив ТДВ СК "Альфа-Гарант", де працює ОСОБА_9, звернувся до суду з клопотанням про звільнення останньої від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки.

Є неспроможними доводи представника потерпілої про те, що клопотання про передачу особи на поруки має містити такі обов'язкові елементи, як конкретний вид та порядок проведення заходів виховного характеру, а також зобов'язання контролювати та відповідним чином реагувати на неправомірну поведінку особи, взятої на поруки, у тому числі на можливі прояви ухилень від заходів виховного характеру, в той час як клопотання на підставі якого було прийнято оскаржувані судові рішення, зазначених елементів не містить, а отже, не відповідає вимогам закону і не може слугувати підставою для звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності.

Як видно зі змісту клопотання, у разі його задоволення трудовий колектив ТДВ СК "Альфа-Гарант" взяв на себе обов'язки здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення ОСОБА_9 нових злочинів, а також - спрямованих на її перевиховання та виправлення.

При цьому, відповідно до доданого до клопотання протоколу загальних зборів трудового колективу Товариства з додатковою відповідальності Страхової компанії "Альфа-Гарант" від 24 березня

2015 року трудовий колектив не тільки ухвалив клопотати перед судом про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, а й взяв на себе зобов'язання здійснювати заходи виховного характеру та у разі порушення умов передачі на поруки повідомляти про це суд.

Таким чином, з огляду на положення ст. 47 КК України, на наявність усіх підстав для її застосування щодо ОСОБА_9, а також з урахуванням відсутності вимог кримінального чи матеріального закону щодо конкретизації видів та графіків заходів виховного впливу, які буде здійснювати трудовий колектив, а також щодо конкретизації методів їх контролю та реагування на порушення цих заходів, рішення про звільнення

ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності та передачу її на поруки трудовому колективу є законним та обґрунтованим.

Твердження представника про те, що потерпілій не було відшкодовано завданої їй шкоди в повному обсязі, що, на думку представника свідчить про відсутність у ОСОБА_9 щирого каяття, а тому до неї не можна застосовувати положення ст. 47 КК України, є неспроможними, оскільки щире каяття та відшкодування завданої шкоди є різними, а не тотожними поняттями, не взаємопов'язаними між собою, так само як і кримінальна та цивільна відповідальність особи.

Поведінка ОСОБА_9 одразу після наїзду на потерпілу, а також протягом досудового слідства та судового розслідування, ставлення винної до свого протиправного діяння, її дії, спрямовані на відшкодування завданої шкоди свідчать про наявність у неї щирого каяття у вчиненому.

Позиція ОСОБА_9 щодо цивільного позову потерпілої про відшкодування завданої їй шкоди з огляду на те, що цивільну відповідальність винної особи застраховано, а також позиція цивільного відповідача у справі не може впливати на рішення суду щодо можливості задовольнити клопотання про передачу особи на поруки, оскільки закон не містить передумов щодо необхідності повного відшкодування завданих збитків.

Крім того, ОСОБА_9 було звільнено лише від кримінальної відповідальності, а цивільний позов потерпілої було залишено без розгляду, що не позбавляє її можливості звернутися з аналогічним позовом про відшкодування завданої їй протиправним діянням шкоди в порядку цивільного судочинства.

Що стосується доводів представника потерпілої про невідповідність вимогам процесуального закону резолютивної частини ухвали суду першої інстанції внаслідок відсутності в ній вказівки про звільнення особи від кримінальної відповідальності, то вони є доречними.

Однак такі порушення не є істотними й не тягнуть за собою безумовного скасування судового рішення, оскільки мотивувальна частина ухвали районного суду містить посилання на відповідні норми закону, які регулюють умови та підстави передачі особи на поруки трудовому колективу.

До того ж зазначену неточність судового рішення може бути усунено в порядку передбаченому ст. 380 КПК України.

Крім того, аналогічні доводи щодо незаконності передачі

ОСОБА_9 на поруки представник потерпілої наводив і в апеляційній скарзі. Кожен із цих доводів перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає. ухвала апеляційного суду повністю відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.