Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В., суддів Міщенка С.М., Солодкова А.А., за участю секретаря судового засідання прокурора Асанової Є.С., Матюшевої О.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040005287, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 дня народження, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року,

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 грудня 2014 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки;

- за ч. 1 ст. 187 КК - на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки й покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30 квітня 2014 року приблизно о 14.00 год. по вул. Алішера Навої, 3 у м. Києві у стані алкогольного сп'яніння підійшов до неповнолітнього ОСОБА_7 і між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт, у результаті якого ОСОБА_6 почав завдавати ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.

В цей час у ОСОБА_6 виник умисел на відкрите викрадення майна ОСОБА_7 і наказав потерпілому передати йому мобільний телефон, ОСОБА_7 ж відмовився виконувати цю вимогу. Тоді ОСОБА_6 з метою заволодіння майном потерпілого напав на нього, а саме ударив рукою в область правої брови та підборіддя, заподіявши останньому тілесного ушкодження, що викликало короткочасний розлад здоров'я. Усвідомлюючи загрозу своєму життю, ОСОБА_7 передав ОСОБА_6 мобільний телефон. Таким чином, засуджений завдав потерпілому матеріальних збитків на суму 1085 грн.

Він же 16 вересня 2014 року приблизно о 16.00 год. на б-рі Перова, 16-6 у м. Києві підійшов до неповнолітнього ОСОБА_8, запитавши, котра година. Побачив у нього мобільний телефон, після чого у ОСОБА_6 виник умисел на відкрите викрадення цього телефону. Реалізуючи свій злочинний намір, засуджений ривком відкрито викрав мобільний телефон потерпілого, після чого зник з місця вчинення злочину, чим завдав ОСОБА_8 матеріальної шкоди на суму 995 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в цьому суді внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до безпідставного звільнення винного від відбування покарання з випробуванням. Прокурор зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК не дав в ухвалі оцінки усім доводам, наведеним в апеляції прокурора, щодо неправильного застосування до призначеного ОСОБА_6 покарання положень ст. 75 КК, не врахував ступеня тяжкості вчинених протиправних діянь, обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, а також позиції представника неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_9 щодо призначення максимальної міри покарання з його реальним відбуванням.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. Відповідно до вимог ст. 433 КПК при розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження прокурора про неправильне застосування судом положень ст. 75 КК та необґрунтоване звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особливості й обставини їх вчинення: форму вини, мотив, мету, спосіб, характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали. Суд урахував дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації, характеризується позитивно; взяв до уваги відсутність у ОСОБА_6 зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя. При цьому також суд урахував обставину, що обтяжує покарання, - вчинення одного епізоду злочинних дій (30 квітня 2014 року) у стані алкогольного сп'яніння, а також обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття засудженого та відшкодування завданої ним шкоди в повному обсязі обом потерпілим. Також взято до уваги позицію законного представника потерпілого ОСОБА_9 про необхідність призначення суворого покарання та думку потерпілого ОСОБА_8, який не мав до ОСОБА_6 претензій.

Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляції прокурора, доводи в якій аналогічні доводам, викладеним у його касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК із встановленням максимального терміну 3 роки, відповідає принципам індивідуалізації покарання та положенням статей 50, 65 КК. При цьому вказаний суд зазначив, що на момент розгляду апеляції засуджений працевлаштувався, за місцем роботи характеризується позитивно. Що ж стосується твердження прокурора про те, що наявність квитанції про переказ грошових коштів не може свідчити про їх отримання представником потерпілого, то апеляційний суд визнав їх безпідставними, навівши в ухвалі обґрунтовані мотиви. ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК і містить відповіді на усі доводи прокурора, викладені ним в апеляції.

Інших доводів щодо м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання та безпідставності звільнення засудженого від його відбування в касаційній скарзі прокурора немає.

Враховуючи наведене та вік засудженого, якому на момент скоєння злочинів було 18 років 7 місяців, він раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому, шкоду відшкодував, колегія суддів не вбачає підстав для призначення йому більш суворого покарання та для ізоляції його від суспільства. А тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст. 412 КПК були би підставами для зміни чи скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.