Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого, судді

Редьки А.I.,

суддів

Шевченко Т.В., Лавренюка М.Ю.,

за участю прокурора

Дев'ятка В.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві  30 листопада  2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Апеляційного суду  АР Крим від 8 вересня 2006 року, яким засуджені:

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

судимий,

за ч. 2 п.п. 6, 12 ст. 115  КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 194 КК України (2341-14) на 6 років позбавлення волі,  а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів призначено 10 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно призначено 10 років позбавлення волі.

За ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 393 КК України (2341-14) ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину,

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_2 народження,

не судимий,

за ч. 2  п.п. 6, 12 ст. 115 КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 194 КК України (2341-14) на 6 років позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання 10 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 солідарно 300 грн. матеріальної шкоди та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджені за те, що вони в ніч  на 27 березня 2006 року на селищній дорозі між IНФОРМАЦIЯ_3 Сакського району АР Крим, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з корисливих мотивів вчинили розбійний напад та умисне вбивство потерпілого ОСОБА_6, наносячи йому удари руками і ногами  у різні ділянки тулуба, та на менш семи ударів гайковим ключем в голову.

Після чого, автомобіль потерпілого "Москвич-412" знищено шляхом підпалу.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи під вартою по даній кримінальній справи та будучи етапованим  у 15-те відділення Республіканської психіатричної лікарні для проходження судово-психіатричної експертизи, 5 червня 2006 року близько 00 годин 50 хвилин, знаходячись в охоронюваному співробітниками міліції режимному блоці на обстеженні, діючи відповідно заздалегідь розробленому плану, при поміщенні його в палату № 3, напав на старшину міліції ОСОБА_7, намагаючись нанести йому удари ногою в живіт, але, завдяки застосованого прийому рукопашного бою, ОСОБА_7 відвів удар і затримав ОСОБА_1. Досудовим слідством вищезазначені  дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 393 КК України (2341-14) , як незакінчений замах на втечу з-під варти, вчиненого арештованою особою із застосуванням насильства, дії якої не були доведені до кінця з причин, що не залежали від її волі.

У касаційному поданні прокурор, не заперечуючи доведеності вини  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчинені злочинів, за які їх засуджено, та кваліфікації їх дій, вважає, що  вирок щодо них підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засуджених. На обгрунтування своєї позиції, прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 393 КК України (2341-14) виправданий безпідставно. Твердить, що призначене засудженим покарання є несправедливим, внаслідок його м'якості.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами і є обгрунтованими.

Їх злочинні дії за ч. 2  п.п. 6, 12 ст. 115; ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 194 КК України (2341-14) кваліфіковані правильно.

Доводи касаційного подання про незаконність виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 393 КК України (2341-14) безпідставні.

Iз змісту обвинувального висновку, за вказаним епізодом, убачається, що ОСОБА_1, перебуваючи в 15-тому відділені психіатричної лікарні, діючи згідно заздалегідь розробленого плану і реалізуючи свій умисел на вчинення втечі, наніс удар ногою в живіт охоронцю, який поклав край його діям.

I в зазначеному тексті обвинувачення і в доводах, наведених в касаційному поданні, немає даних  про те, який саме план втечі розробив і намагався реалізувати ОСОБА_1

Ніхто із свідків не підтвердив, що  ОСОБА_1 виконував план втечі, який передбачав реальні дії по його здійсненню.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснював, що дійсно із ОСОБА_8 була розмова про можливість втечі із психіатричної лікарні, але на той момент він знав, здійснити втечу неможливо, а охоронця вдарив через спір, який виник між ним і ОСОБА_8. Фактично він нікуди бігти не збирався, ніякого плану втечі у нього не було, а показання на досудовому слідстві про бажання втекти із лікарні, дав під впливом застосування до нього спецзасобів(спецгазу).

Iз показань свідка ОСОБА_8 убачається, що розмова з ОСОБА_1 про втечу відбувалась в формі жарту. Він знав, що втекти з лікарні неможливо, ніякого плану втечі як у нього, так і у ОСОБА_1 не було. Iнших осіб до втечі ОСОБА_1 не залучав.

Свідок ОСОБА_9 підтвердив, що втечу здійснити із психіатричної лікарні неможливо, так як для цього потрібно відкрити п'ять замкнених дверей, що знаходяться під охороною.

Це підтвердили й інші охоронці: ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Досліджені в судовому засіданні докази належно оцінені судом і висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 393 КК України (2341-14) , є правильним.

Покарання засудженим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст.ст.  65, 103 КК України (2341-14) , з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, особи винних, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, у тому числі й тих, на які вказано у касаційному поданні.

Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження ними нових злочинів.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) засудженому ОСОБА_1 призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання, більш суворим.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду АР Крим від 8 вересня 2006 року щодо засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.