Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого

Коновалова В.М.

суддів

Скотаря А.М. і Селівона О.Ф.

прокурора

Саленка I.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 листопада 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.

в с т а н о в и л а:

Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 жовтня 2004 року

ОСОБА_1,

1963 року народження, судимості не має,

засуджено за ч.1 ст.164  КК України (2341-14) на 1 рік обмеження волі. На підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. До нього також застосовано обов'язки, передбачені ст.76 КК України (2341-14) , а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця навчання та роботи; періодично, два рази на місяць, з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 - 1 510 грн. 44 коп., як заборгованість із сплати аліментів.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2004 р. апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період із вересня 2001 р. по березень 2004 р. учинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27.08.1999 р. коштів на утримання неповнолітніх синів - ОСОБА_3 (IНФОРМАЦIЯ_1) та ОСОБА_4 (IНФОРМАЦIЯ_2) .

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на безпідставність стягнення із засудженого на користь потерпілої заборгованості зі сплати аліментів, просить вирок змінити й виключити з нього зазначене вище рішення суду про стягнення коштів, а ухвалу апеляційного суду скасувати.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину підтверджена сукупністю зібраних у справі, вірно оцінених та обгрунтовано покладених судом в основу вироку доказів і що, по суті, у касаційному поданні не оскаржується.

Вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про те, що у справі допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке тягне скасування вироку та ухвали в частині засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.164 КК України (2341-14) .

Разом із тим, суд, задовольняючи цивільний позов ОСОБА_2, про стягнення із засудженого заборгованості по аліментах, допустився помилки й не взяв до уваги, що відповідно до вимог ст.28 КПК України (1001-05) , у кримінальній справі не можуть розглядатися позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення.

По справі встановлено, що заборгованість по аліментах утворилася внаслідок невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27.08.1999 р. і саме в порядку виконання цього рішення вона має бути сплачена відповідно до вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV (606-14) "Про виконавче провадження".

Тому, вирок щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову підлягає скасуванню, а оскільки це порушення не було усунуто апеляційною інстанцією, то і його ухвалу необхідно скасувати в цій же частині.

Крім того, як видно з вироку, суд, покладаючи на засудженого ОСОБА_1 обов'язок з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, всупереч вимог ч.1 ст.76 КК України (2341-14) встановив періодичність (два рази на місяць) виконання цього обов'язку.

Отже, суд неправильно застосував кримінальний закон, а тому це його рішення підлягає виключенню з вироку та ухвали.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 жовтня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2004 р. щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу закрити, й відповідно до ст.395 КПК України (1001-05) виключити із зазначених судових рішень посилання суду про встановлення засудженому періодичності явки для реєстрації (два рази на місяць) в органи кримінально-виконавчої системи.