Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В. І.,

суддів: Тельнікової І. Г., Франтовської Т. І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 120131802900000052 на вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2015 року щодо нього,

Зазначеним вироком:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Калюжинці, Срібнянського району Чернігівськоїобласті громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2015 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2015 року - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 31.01.2013 року, близько 17.30 год., керуючи транспортним засобом "Mercedes-Benz Vito", д.н.з. НОМЕР_1 на автодорозі Київ - Харків перевозячи пасажирів, під час складних погодних умов, не врахував дорожньої обстановки під час вибору безпечної швидкості руху, чим порушив вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , що призвело до втрати контрою над автомобілем та виїзду на смугу зустрічного руху, де сталось зіткнення з транспортним засобом "Volvo", д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом "Шмітц", д.н.з. НОМЕР_3, який рухався в зустрічному напрямку під керуванням водія ОСОБА_2 В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля "Mercedes-Benz Vito": - ОСОБА_3 отримав, згідно висновку експерта, тілесні ушкодження, що за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення від яких помер 31.01.2013 року; - ОСОБА_4 отримав, згідно висновку експерта, тілесні ушкодження, що за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя як в момент спричинення, так і за наслідками, та від яких помер 28.04.2013 року; - ОСОБА_5 отримав, згідно висновку експерта, тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент спричинення.

Порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 находяться у прямому причинному зв'язку з настанням наслідків.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не оспорюючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини, просить судові рішення змінити у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить призначити йому покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням в межах трьохрічного строку передбаченого ст. 75 КК України, або обрати більш м'яке покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, та обрати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як на підстави для прийняття такого рішення,засуджений посилається на те, що він у своїй апеляційній скарзі на обґрунтування своїх доводів про пом'якшення покарання вказував про повне визнання своєї вини та добровільне часткове відшкодування потерпілим завданих збитків, але суд апеляційної інстанції зазначені обставини не визнав як пом'якшуючі покарання, та безпідставно залишив вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженим порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з касаційної скарги засудженого, висновки суду про доведеність винуватості його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій не оспорюються.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про суворість призначеного йому покарання, то вони на думку колегії суддів є непереконливими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи його ОСОБА_1 суд першої інстанції, як вбачається з вироку, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, категоричну думку потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо призначення засудженому найсуворішого покарання, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, є інвалідом 3-ї групи.

Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнав, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілій ОСОБА_6 Обставин, що обтяжують покарання - не встановлено.

Також судом було враховано і те, що вчинений засудженим злочин хоча і є необережним, однак призвів до смерті двох осіб та до спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 районним судом покарання, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, з урахуванням позицій потерпілих щодо призначення найсуворішого покарання передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК України засудженому є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Саме таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, і підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України, як про це просить засуджений у своїй скарзі, навіть з врахуванням його доводів, відсутні.

В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі засудженого доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином перевірені апеляційним судом і на них надано обґрунтовані відповіді. ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, і касаційний суд погоджується з наведеними в ній висновками щодо неможливості пом'якшення покарання.

Касаційна скарга не містить мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України ОСОБА_1 на вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2015 року щодо нього.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.