Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Орлянської В.І., Суржка А.В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014140180001170,

Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 21 квітня 2015 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Львова, громадянина України,

зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого по

АДРЕСА_2

засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2015 року вирок суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, з погрозою застосування такого насильства, поєднане з проникненням у житло.

Правопорушення вчинене за наступних обставин.

26 грудня 2014 року приблизно о 10 год. 00 хв., ОСОБА_2 маючи умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, одягнувши на голову матерчату маску, проник у будинок по вул. Розливка, 19-а, м. Комарно Городоцького району Львівської область, де погрожуючи потерпілій ОСОБА_3 застосуванням спецзасобу марки "ПМР" калібру 9 мм з заводським номером НОМЕР_1 для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями та усвідомлюючи, що вона сприймає його погрози, як такі, що являють небезпеку для життя та здоров'я, застосував до ОСОБА_3 фізичне насильство, небезпечне для її життя та здоров'я, яке виражалося у нанесені ударів обома руками та руків'ям вказаного спецзасобу по голові та тілу потерпілої. Внаслідок цих дій ОСОБА_2 заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я та заволодів майном і грошовими коштами ОСОБА_3 на загальну суму 31305, 26 грн.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник засудженого ставить питання про зміну постановлених судових рішень та призначення покарання засудженому із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України. Зазначає, що він вину визнав, сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні дитину та непрацездатних батьків похилого віку. Вказує, що його підзахисний на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має три вищі освіти, одружений, є особою молодого віку. Наголошує, що потерпіла не має претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_2, оскільки він відшкодував завдані збитки. Просить не застосовувати додаткове покарання - конфіскацію майна.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновки суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України в касаційній скарзі захисником не оскаржуються.

Що стосується призначеного покарання, яке, на думку захисника, є суворим, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Зазначені вимоги закону суд дотримався.

Зокрема, при призначенні покарання ОСОБА_2, суд врахував суспільну небезпеку вчиненого особливо тяжкого злочину, данні про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання та не встановив тих, що його обтяжують.

Суд взяв до уваги, що ОСОБА_2 вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, добровільно відшкодував завдану майнову шкоду потерпілій.

З урахуванням всіх обставин справи, в тому числі й тих, на які посилається захисник у скарзі, думки потерпілої, яка заперечувала проти пом'якшення покарання засудженому, суд призначив ОСОБА_2 мінімальне покарання із застосуванням обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбачене санкцією ч. 3 ст. 187 КК України. У вироку наведено переконливі підстави такого рішення, зазначено, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Рішення про призначення ОСОБА_2основного та додаткового покарання належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових правопорушень.

Доводи захисника про суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам його апеляції, належно перевірені апеляційною інстанцією, на них надано обґрунтовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів погоджується з судовими рішеннями, а тому не вбачає підстав для прийняття рішення про пом'якшення призначеного покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі.

Інших доводів, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою захисника на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2015 року.

ухвала оскарженню не підлягає.