Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пойди М.Ф., суддів Зубара В.В. і Бех М.О., при секретарі судового засідання Холявчуку А.А., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м. Бровари Київської області, судимого 10.12.2007 року за ч. 1 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі,

за участю прокурора Гаврилюка С.М., захисника ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_5,

З касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернувся прокурор з вимогами про перевірку ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 6 червня 2014 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_5 приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком та призначено остаточне покарання 8 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 постановлено рахувати з 2 червня 2014 року.

Відповідно до вироку ОСОБА_5 засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. Так, будучи судимим вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2007 року, відбуваючи покарання в Житомирській виправній колонії №4, згідно плану етапування, затвердженого Державним Департаментом пенітенціарної служби, 26 квітня 2013 року ОСОБА_5 мав бути етапованим до Стрижавської виправної колонії Вінницької області. Цього ж дня, приблизно о 20 годині працівники колонії, в тому числі ОСОБА_8 прибули до гуртожитку №1 Житомирської виправної колонії №4 щоб доставити ОСОБА_5 до міжзонного КПП для подальшого етапування до Стрижавської виправної колонії Вінницької області. Прибувши в гуртожиток, ОСОБА_8 в присутності інших працівників запропонував засудженому ОСОБА_5 прослідувати з працівниками колонії до КПП. Однак ОСОБА_5 усвідомлюючи, що ОСОБА_8 є працівником Житомирської виправної колонії №4 безпричинно умисно завдав удар лобною ділянкою голови в область перенісся ОСОБА_8, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2015 року вирок Богунського районного суду м. Житомира від 6 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України скасовано, а кримінальне провадження закрито з підстав не встановлення достатності доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді і вичерпання можливості їх отримати.

В касаційній скарзі прокурор посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при дослідженні й оцінці апеляційним судом доказів, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу прокурор стверджує, що судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам закону щодо виправдувальних судових рішень. Зазначає прокурор і про те, що апеляційний суд допустився суперечностей та обрав вибірковий підхід до оцінки доказів, а також не зазначив мотивів виправдання. Також прокурор звертає увагу на невмотивованість підстав залишення без уваги показань свідків обвинувачення.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційну скаргу, засудженого та його захисника, які вважали ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на касаційну скаргу, надіслані засудженим та його захисником ОСОБА_7, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Висновки апеляційного суду про закриття провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 345 КК України, а не про виправдання останнього, як про те зазначає прокурор у касаційній скарзі, відповідають фактичним обставинам провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, яким апеляційний суд дав належну оцінку, і є обґрунтованими.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про безпідставність такого рішення суду не узгоджуються з доказами у справі.

Розглядаючи справу щодо ОСОБА_5 апеляційний суд на виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК України щодо дослідження доказів, які не досліджувались судом першої інстанції та про що ОСОБА_5 заявляв клопотання, провів судове слідство, зокрема допитав свідків захисту - очевидців події ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 Показаннями цих свідків спростовано показання потерпілого ОСОБА_8 та свідків - працівників колонії щодо обставин за яких стався конфлікт та щодо механізму заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження.

Враховуючи показання свідків захисту, які узгоджуються з іншими дослідженими судами доказами, дійшовши висновку про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді і вичерпання можливості їх отримати, апеляційний суд підставно закрив провадження щодо ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України. Також апеляційний суд належно обґрунтував свої висновки щодо мотивів закриття провадження. З такими висновками суду погоджується й колегія суддів.

Так, дійшовши висновку про незаконність та необґрунтованість вироку апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд першої інстанції не встановив належним чином дійсні обставини за яких потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, не врахував обставини за яких обвинувачений відмовився від етапування, без об'єктивних доказів прийшов до висновку про умисне заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень, безпідставно визнав неупередженими показання свідків обвинувачення, не забезпечив рівність процесуально-правових можливостей сторін обвинувачення і захисту, проігнорував положення ст. 62 Конституції України про те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на його користь, у зв'язку з чим, допустив однобічність та невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження й за відсутності достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, ухвалив обвинувальний вирок.

Під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_5 в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції досліджено обставини справи, які могли мати значення для прийняття у ній рішення та повно, всебічно перевірено наявні у провадженні та отримані в апеляційному суді докази і їм дано належну оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України, на що вказує наведений в ухвалі аналіз доказів.

Прийняте апеляційним судом рішення є законним та обґрунтованим й викладено в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегією суддів не встановлено процесуальних порушень при дослідженні й оцінці наведених в ухвалі доказів, які ставили б під сумнів правильність висновків апеляційного суду про закриття провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 345 КК України.

Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.