5-2783км15 Про замах на умисне вбивство з корисливих мотивів, скоєний за попередньою змовою групою осіб із застосуванням вогнепальної зброї - 10.12.2015 Прийняття

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2002 року за ч. 2 ст. 393, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років 10 (десять) місяців 13 (тринадцять) днів,-

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Погребище Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 14 березня 2014 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 4 (чотири) дні,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця м. Курчатов Курської області Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, громадянина України, раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 квітня 2011 року за ст. 128 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

за участю прокурора Вергізової Л.А., засудженого ОСОБА_5, захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10,

У касаційних скаргах:

- Прокурор не оспорюючи доведеності вини засуджених, вимагає про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що апеляційний розгляд проведено за відсутності засудженого ОСОБА_7, при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що він належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду кримінального провадження. Також вказує, що судом неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність при визначенні остаточного покарання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 70 КК України.

- Захисник ОСОБА_9 посилаючись на однобічність і неповноту досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи вимагає про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує, суд необґрунтовано поклав в основу обвинувачення показання ОСОБА_5, які він давав під час проведення досудового розслідування, оскільки він їх давав під психологічним та фізичним тиском з боку працівників міліції. Зазначає, що вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень ОСОБА_5 не визнав та мав намір змінити свої свідчення, оскільки першочергові показання були надруковані слідчим та він їх підписав тому, що його залякали. Стверджує, що ОСОБА_6 оговорив ОСОБА_5 з метою уникнути покарання, зробити це йому порадив адвокат. Крім того, зазначає, що докази штучно створені працівниками міліції та вони ніяк не підтверджують вину ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, а досудове слідство проведено упереджено з обвинувальним ухилом. Також, вказує на те, що ОСОБА_5 має ряд хвороб та утримує неповнолітню доньку та хвору матір, оскільки батько помер.

- засуджений ОСОБА_5 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції, однобічність і неповноту досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вимагає про скасування судових рішень щодо нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує, що показання, які містяться в протоколах проведення слідчих експериментів від 30 жовтня 2013 року за його участю та від 12 листопада 2013 року за участю ОСОБА_6 та відеозаписах до них, давались під тиском з боку працівників правоохоронних органів і під час розгляду провадження в суді підтвердженні не були, проте суд в порушення процесуального закону поклав їх в основу обвинувачення і на підставі цих показань постановив обвинувальний вирок. Стверджує, що під час проведення досудового розслідування було порушено процесуальний порядок збирання доказів, оскільки негласні слідчі дії проводились без постановлення відповідних ухвал слідчого судді. Крім того, зазначає, що копію обвинувального акту йому вручено не було.

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30 січня 2015 року засуджено:

- ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців; за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого.

- ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки; за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 14 березня 2014 року і остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого;

- ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців; за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого;

Вироком суду також вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.

Згідно вироку суду ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 визнано винними і засуджено за вчинення наступного.

На початку весни 2013 року ОСОБА_7, будучи ініціатором вчинення злочину, з метою незаконного збагачення шляхом заволодіння майном потерпілого ОСОБА_11, вирішив позбавити його життя та використовуючи те, що ОСОБА_6 заборгував йому грошові кошти, запропонував останньому вбити

ОСОБА_11, за що він простить борг. Також ОСОБА_7 звернувся з такою пропозицією до ОСОБА_5 пообіцявши йому та ОСОБА_6 поділити між ними частину майна потерпілого.

З весни 2013 року ОСОБА_6 став працювати у

ОСОБА_11 на фермерському господарстві в с. Тарасівка Жмеринського району, де слідкував за ним.

У жовтні 2013 року ОСОБА_12 через свого неповнолітнього сина ОСОБА_13, передав ОСОБА_5 на території залізничного вокзалу м. Вінниця пістолет марки "Браунінг" з бойовими припасами до нього для вчинення вбивства потерпілого, який ОСОБА_5 зберігав і переносив у своєму рюкзаку.

29 жовтня 2013 року після обіду ОСОБА_6 і ОСОБА_5 приїхали на автомобілі "ВАЗ-2109" в с. Тарасівка до господарства ОСОБА_14, та ОСОБА_6 пішов з ОСОБА_11 на зернотік різати метал, де вони пропрацювали до 17.00 год., а

ОСОБА_5 залишився за межами зернотоку та спостерігав за ними. Після чого, ОСОБА_6 з ОСОБА_11 зайшли в приміщення сторожки на току, де спілкувалися і пили чай, при цьому

ОСОБА_11 сидів на ліжку обличчям до дверей, а ОСОБА_6 знаходився біля дверей сторожки.

В цей момент ОСОБА_5 підійшов до сторожки і з порогу здійснив чотири постріли з пістолета у життєво важливі органи - в ділянку голови та тулубу потерпілого ОСОБА_11, усвідомлюючи їх можливі наслідки у вигляді смерті потерпілого та бажаючи їх настання, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Потерпілий, скориставшись тим, що ОСОБА_5 перестав стріляти, а ОСОБА_6 вже не було у приміщенні сторожки, вискочив зі сторожки та сівши в свій автомобіль "Таврія" швидко виїхав за межі току на дорогу та поїхав у напрямку села.

В свою чергу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на автомобілі "ВАЗ-2109", також залишили місце злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2015 року вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30 січня 2015 року змінено в частині призначення покарання ОСОБА_6

Визначено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки; за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років 6 (шість) місяців з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 14 березня 2014 року і остаточно

визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку захисника

ОСОБА_9, яка підтримала свою касаційну скаргу, а також скарги прокурора і засудженого, просила їх задовольнити, скасувати судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції; захисника ОСОБА_10, який підтримав касаційні скарги подані захисником та засудженим, а касаційну скаргу прокурора підтримав частково; думку засудженого ОСОБА_5, який підтримав свою і захисника касаційні скарги та частково скаргу прокурора, просив рішення скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу подану прокурором, просив касаційні скарги засудженого та його захисника залишити без задоволення, скасувати ухвалу та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Судом першої інстанції не допущено порушень вказаних вимог закону.

З матеріалів справи вбачається, що районний суд ретельно дослідив усі докази, зібрані у передбачений законом спосіб, дав їм належну оцінку та правильно визначив юридичну кваліфікацію дій засуджених.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_11, який, будучи допитаним 3 жовтня

2014 року в режимі відеоконференції, докладно і послідовно суду розповів про такі обставини події, відносини між ним та засудженими, наголосивши на тому, що постріли з пістолету в нього здійснив саме ОСОБА_5, поранивши його. Коли він намагався на автомобілі зникнути, то саме ОСОБА_6 кричав ОСОБА_5, щоб той зачинив ворота току щоб він не зміг виїхати.

Викладені обставини також засвідчувались показаннями ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Крім того, про обставини події до скоєння злочину та про обставини події після злочину засвідчили свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, з показань яких підтверджується винність засуджених у вказаних злочинах.

Окрім цього, вина засуджених підтверджується: рапортом, з якого вбачається, що до Жмеринського РВ о 19.00 год. 29 жовтня

2013 року надійшло повідомлення про звернення ОСОБА_11 до Жмеринської ЦРЛ з вогнепальним пораненням, яке він отримав у сторожці фермерського господарства в с. Тарасівка; протоколом огляду місця події з фото таблицями, відповідно до якого 29 жовтня 2013 року під час проведення огляду приміщення сторожки зернотоку виявлено та вилучено дві гільзи (7, 65 калібру) та дві кулі (одна деформована), а також сліди бурого кольору; протоколом огляду та довідкою, з яких вбачається, що в 29 жовтня 2013 року в кабінеті Жмеринській ЦРЛ з ділянки потилиці (справа) потерпілого ОСОБА_11 було вилучено деформовану кулю, а також у нього виявлені поранення потилиці, два поранення грудної клітки, поранення правого передпліччя з ушкодженням ліктьової кістки та рана пальця.

Також їх вина підтверджується: висновком експертизи дослідження вилученої у сторожці зернотоку гільзи, яка відстріляна з пістолету моделі "Браунінг 1900", та експертизи вилученого пістолету 30 жовтня 2013 року, під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_5 в ліску біля с. Станіславчик, що вказаний пістолет моделі "Браунінг 1900" є нарізною, самозарядною вогнепальною зброєю та кулі вилучені з території зернотоку і одна куля з тіла потерпілого - стріляні з моделі вказаного пістолета; протоколом пред'явлення особи для впізнання, згідно якого ОСОБА_6 впізнав ОСОБА_20, як замовника вбивства ОСОБА_11; протоколом обшуку та відеозаписом, згідно якого ОСОБА_6 в присутності захисника показав місце де знаходились чотири патрони та добровільно видав їх, які ОСОБА_5 залишив у домогосподарстві ОСОБА_18; висновком експертизи щодо дослідження вищевказаних вилучених чотирьох патронів, які є бойовими припасами для пістолета моделі "Браунінг 1900"; відповідно до висновку експертизи кульові поранення у ОСОБА_11 можливо виникли 29 жовтня 2013 року та відносяться легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тощо.

Вищеперераховані докази доводять, що засуджені вчинили закінчений замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_11, вчинений з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, а також незаконному поводженні зі зброєю та бойовими припасами.

Таким чином, у процесі досудового та судового слідства були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення справи, встановлені об'єктивна та суб'єктивна сторони злочинів, допитані всі особи, показання яких мають значення для справи, а тому, висновки суду про доведеність винуватості засуджених, у вчиненні інкримінованих їм злочинів, підтверджуються сукупністю належних та достатніх доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом, яким дана належна оцінка.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України.

Крім того, як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, судом ретельно перевірені доводи засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_9 про застосування до ОСОБА_5 недозволених методів проведення досудового розслідування, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах, з якими він не погодився та залишив без зміни рішення районного суду.

При цьому суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначив, що відповідно до постанови від 26 грудня 2014 року кримінальне провадження щодо співробітників Жмеринського РВ у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (2341-14) було закрито у зв'язку із відсутністю в діях співробітників районного відділу складу кримінального правопорушення.

Також, суд вказав, що докази на які послався місцевий суд у вироку узгоджуються між собою, а саме показання ОСОБА_11 і ОСОБА_6 узгоджуються з протоколом проведення слідчого експерименту, відеозаписом, відповідно до якого ОСОБА_5 в присутності захисника ОСОБА_9 добровільно розповів про механізм вчинення пострілів з пістолета в потерпілого, який сидів на ліжку, показав місце, де викинув рукавиці та спортивні штани, які були на ньому під час вчинення злочину, та показав місцезнаходження пістолета з якого він стріляв. Також, ОСОБА_5 повідомив, що пістолет разом з одинадцятьма набоями йому передав на залізничному вокзалі м. Вінниці син ОСОБА_7

Апеляційний суд, в межах повноважень та в порядку визначеному ст. 404 КПК України, розглянув у повному обсязі доводи апеляційних скарг щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування вимог кримінального закону. Визнав ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними і обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Висновки апеляційного суду, в цій частині, належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Отже, посилання захисника та засудженого у касаційних скаргах про те, що на ОСОБА_5 під час проведення досудового розслідування чинився тиск з боку працівників правоохоронних органів та, що його обмовив ОСОБА_6 не можуть бути визнані слушними через їх спростування сукупністю наявних та досліджених доказів.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 про те, що копію обвинувального акту йому вручено не було, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, з розписки, яка міститься в матеріалах провадження (Т. 4, арк. к.п. 46), вбачається, що копію обвинувального акту (на восьми аркушах) у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12013010130001042, а також копію реєстру матеріалів досудового розслідування (на дванадцяти аркушах) ОСОБА_5 отримав 12 березня 2014 року, про що свідчить його підпис.

Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що негласні слідчі дії у кримінальному провадженні проводились на підставі ухвал слідчого судді та у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому твердження засудженого про незаконність таких дій є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із вироку суду, при призначенні засудженому ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до положень ст. 12 КК України (2341-14) відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання засудженому судом не встановлено. Враховуючи всі обставини, суд призначив покарання ОСОБА_5 в межах санкцій ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, врахувавши часткове розкаяння ОСОБА_6 та його роль у вчинені кримінальних правопорушень, а також дані про його особу, дійшов до обґрунтованого висновку про можливість зменшення покарання та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 14 березня 2014 року остаточно

ОСОБА_6 визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого.

При цьому, суд помилково вказав про призначення

ОСОБА_6 покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, оскільки фактично застосував принцип часткового складання покарань, що в свою чергу не впливає на правильність судового рішення, а тому не є підставою для його скасування.

Що стосується доводів прокурора про порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, оскільки розгляд апеляційної скарги ОСОБА_7 та його захисника проведено без участі засудженого, то на думку колегії суддів вони заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого.

Як видно з матеріалів провадження апеляційний розгляд, який був призначений на 6 квітня 2015 року, неодноразово відкладався на 21 квітня, 14 травня, 11 червня, 23 червня, 7 липня та 9 липня 2015 року, про що суд мав надіслати учасникам провадження відповідні повідомлення.

Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні дані про своєчасне отримання обвинуваченим ОСОБА_12 повідомлення про призначення розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, а також про відкладення розгляду.

Натомість, в матеріалах справи є зворотні поштові повідомлення та конверти, з яких вбачається, що ОСОБА_12 не було повідомлено про відкладення розгляду провадження на 21 квітня та 14 травня 2015 року, оскільки вказана поштова кореспонденція була повернута суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Крім того, повідомлення про відкладення розгляду провадження на 23 червня 2015 року ОСОБА_7 не надсилалось взагалі.

Однак, незважаючи на відсутність у справі відомостей про належне повідомлення обвинуваченого ОСОБА_12 про розгляд провадження, апеляційний суд провів розгляд справи за його відсутності, що є істотним порушенням процесуального закону та тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду.

Зважаючи на викладене, ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_12 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід здійснити судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими кримінальним процесуальним законодавством.