5-2718км15 Про визнання особи невинуватою у скоєнні злочину, передбаченого ст. 333 КК України і ухвалення виправдального вироку - 10.12.2015 Прийняття

головуючого Слинька С. С., суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В., при секретарі за участю прокурора захисника виправданої Краснощок О. В., Єщенко О. П., ОСОБА_6, ОСОБА_7 розглянула в судовому засіданні 10 грудня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22013000000000293, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 серпня 2015 року щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Літки Лугинського району Житомирської області, жительки м. Києва (АДРЕСА_1), такої, що судимості не має.

За вказаним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 визнано невинуватою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України і по суду - виправдано.

Органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувалась у тому, що вона, працюючи директором ТОВ "Тетіс-Дихальні системи", зареєстрованого як суб'єкт здійснення міжнародних передач товарів, 17 жовтня 2013 року у пункті пропуску ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", усупереч вимогам ст. 24 Закону України від 20 лютого 2003 року № 549-IV "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" та Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1807 (1807-2003-п) , достовірно знаючи про те, що стаціонарна гідроакустична станція виявлення та супроводження підводних плавців "Нерпа-М" та гідроакустичний прилад підводної охорони "Трал-М" є товарами військового призначення і що їх міжнародна передача підлягає обов'язковому державному експортному контролю, здійснила міжнародну передачу зазначених товарів, а саме ввезла на територію України з Російської Федерації, особисто їх отримавши на підставі довіреності по "карнету" для тимчасового ввезення "А.Т.А. RU/1/13/0237" від 14 жовтня 2013 року без відповідного дозволу чи висновку Держекспортконтролю України.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на істотні порушення процесуального закону.

При цьому прокурор стверджує, що наданий стороною захисту висновок Міністерства оборони України від 15 листопада 2011 року не можна вважати належним та достовірним доказом, оскільки сторона захисту не надала жодних документів на підтвердження зазначених ознак цього документа. Також прокурор указує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто встановлення відповідності висновків суду фактичним обставинам справи не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Разом з тим, відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

За ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необгрунтованою.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, зазначених вимог закону суд у цій справі належним чином не виконав.

З матеріалів кримінального провадження видно, що апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 подав прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції.

Однак апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишаючи цю скаргу без задоволення, не надав вичерпної відповіді про те, на яких підставах, передбачених процесуальним чи матеріальним законами, він визнав наведені в ній доводи неспроможними.

Як випливає зі змісту оскаржуваної ухвали, суд, зазначивши узагальнені доводи, викладені у скарзі особи, досить детально розкрив їх зміст.

Зокрема, відповідно до апеляційної скарги прокурора, він вважав вирок щодо ОСОБА_7 незаконним та необґрунтованим у зв'язку з істотними порушеннями процесуального закону, які полягали у використанні судом при обґрунтуванні вироку неналежних та недостовірних доказів, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження унаслідок залишення без уваги показань ряду свідків у провадженні, котрі в ході судового розгляду стверджували про належність товарів, які ОСОБА_7 перемістила через кордон, до групи товарів військового призначення, пояснювали причини розбіжності висновків Міністерства оброни України щодо цих товарів. Крім того, прокурор звертав увагу суду на невизначеність підстав виправдання ОСОБА_7, оскільки такої підстави не було зазначено в резолютивній частині оскаржуваного вироку. При цьому кожен із зазначених доводів, які, на думку прокурора, були підставами для скасування вироку, він належним чином розкрив і мотивував у своїй скарзі.

Однак узагалі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи прокурора про недопустимість доказів, якими місцевий суд обґрунтував свій вирок; апеляційний суд дав формальну оцінку доказів щодо їх достатності й достовірності, не проаналізувавши їх з точки зору належності та допустимості (йдеться про висновок Міністерства оборони України від 15 листопада 2011 року, наданий стороною захисту).

До того ж в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду не відображено належних доводів для спростування вказівок прокурора стосовно доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, наявності в діях обвинуваченої його складу з огляду на показання свідків, наведених у скарзі прокурора та документів, які відповідно до позиції сторони обвинувачення підтверджують належність предметів, які ОСОБА_7 переміщала через кордон, до групи товарів військового призначення.

Також ухвала апеляційного суду не містить аналізу доказів на спростування доводів прокурора щодо наявності у ОСОБА_7 прямого умислу на вчинення протиправного діяння, про що, на думку прокурора свідчать її підготовчі дії для переміщення товарів через кордон, у тому числі направлення листів та запитів, на які вона отримала відповідні відповіді про належність предметів до товарів військового призначення, до Міністерства оборони України та Державної служби експортного контролю з огляду на обов'язок суб'єкта господарювання (визначений ст. 12 Закону України від 20 лютого 2003 року № 549-IV "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання") щодо попередньої ідентифікації товарів, а також здійсненню необхідних заходів, пов'язаних з отриманням дозвільних документів на здійснення міжнародних передач таких товарів.

Суд апеляційної інстанції фактично не проаналізував тверджень прокурора щодо незаконності оскаржуваного вироку і не дав оцінки стосовно їх обґрунтованості, а просто навів перелік доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7, продублювавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.

Крім того, також в оскаржуваній ухвалі навіть не згадуються доводи прокурора про неконкретність резолютивної частини вироку суду першої інстанції щодо підстав виправдання обвинуваченої особи.

Таким чином, з огляду на наведене рішення апеляційного суду через порушення ним вимог ст. 419 КПК України не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій ухвалі, перевірити всі доводи, наведені в поданій апеляційній скарзі прокурора, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.