Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів: Крижановського В. Я., Слинька С. С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року щодо них,

За вказаним вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року, визнані винуватими та засуджені:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Шили Полтавського району Полтавської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимий,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець АДРЕСА_2, раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців.

Вирішено питання про цивільний позов, судові витрати та долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 23 жовтня 2012 року близько 11:00 год. рухаючись на автомобілі "Ford Sierra" (реєстраційний номер НОМЕР_1) по вул. Сакко в м. Полтава, виконали небезпечний маневр, внаслідок чого водій автомобіля "ВАЗ 2107" (реєстраційний номер НОМЕР_1) - ОСОБА_3 був змушений зупинитися поблизу будинку № 35 на вул. Сакко в м. Полтава. Внаслідок раптово виниклих неприязних стосунків до потерпілого у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник умисел на завдання потерпілому тілесних ушкоджень, з метою реалізації якого ОСОБА_2 завдав удар ОСОБА_3 правою рукою в ліву скроню, в область сонячного сплетіння та численні удари ногами в область шиї, скроні, сонячного сплетіння, а ОСОБА_1 завдав потерпілому удар своєю головою в область носа, удар лівою рукою в праву скроню та численні удари ногами в область шиї, скроні, сонячного сплетіння, внаслідок чого потерпілому було спричинене тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, засуджені посилаються на недоведеність їх винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. На обґрунтування своєї позиції, фактично зазначають про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та стверджують про відсутність у їх діях кваліфікуючої ознаки - "вчинення злочину групою осіб", з огляду на що, як зауважують засуджені, дії кожного з них необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України. Окрім того, посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про їх особи внаслідок суворості. Стверджують про формальний розгляд провадження судом апеляційної інстанції. Просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції.

Перевіривши касаційні скарги, долучені копії судових рішень, колегія суддів вважає, що немає підстав для задоволення скарг з мотивів, наведених у них.

У касаційних скаргах засуджені не заперечують того, що між ними та потерпілим був конфлікт, а також те, що в процесі конфлікту вони наносили удари ОСОБА_3

Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження відповідно до ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

З огляду на це, суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин встановлених судом.

Із копій судових рішень убачається, що суд при вирішенні питання про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, керуючись вимогами ст. 94 КПК України, дослідив обставини кримінального провадження, дав належну оцінку доказам, наявним у провадженні, виходячи із засад їх допустимості, достатності, достовірності та належності.

Так, із копії вироку видно, що безпосередньо в судовому засідання ОСОБА_1 зазначав про те, що після того як ОСОБА_2 першим вибіг з машини, він почув якісь тупі звуки і крики та зрозумів, що відбувається бійка, тому вийшов з машини та підбіг до потерпілого, якому наносив удари ОСОБА_2 Після цього, він також почав наносити удари потерпілому.

Вищенаведені показання ОСОБА_1 узгоджуються із показаннями ОСОБА_2, а також потерпілого ОСОБА_3, даними ним в судовому засіданні, який пояснюючи механізм нанесення йому ударів обвинуваченими, стверджував, що вони майже одночасно нанесли йому численні удари в голову та інші частини тіла. Зазначені показання потерпілий підтвердив при проведенні слідчого експерименту, в ході проведення якого на статисті продемонстрував як обвинувачені вчиняли злочин щодо нього.

Одночасно, зі змісту копії ухвали видно, що твердження сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб, та неправильність кваліфікації дій кожного з них за ч. 2 ст. 121 КК України, аналогічні тим, які висловлювались в суді апеляційної інстанції, і були ретельно перевірені, а висновки суду належним чином обґрунтовані.

У суду касаційної інстанції не має підстав не довіряти даним висновкам суду першої та апеляційної інстанцій.

При перевірці наданих судових рішень колегія суддів дійшла висновку про те, що за встановлених судом фактичних обставин провадження дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Додаткових доводів, які б свідчили про неправильність висновків судів з цього приводу, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Із наданих копій судових рішень убачається, що судом при призначенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання вищевказані вимоги кримінального закону дотримано.

Зокрема, суд урахував ступінь тяжкості та характер вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про осіб засуджених, відсутність обтяжуючих та пом'якшуючих покарання обставин, а також інші обставини, на які посилаються у своїх скаргах засуджені.

На думку колегії суддів, обране судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів як ними, так і іншими особами.

ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційних скаргах, наданих до неї судових рішень убачається, що підстави для задоволення касаційних скарг засуджених відсутні, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України підстав для відкриття провадження немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року щодо них.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.