5-2601км15 Про відкрите викрадення чужого майна (грабіж), скоєне за попередньою змовою групою осіб, а також скоєння цього злочину однією особою повторно - 08.12.2015 Прийняття

головуючої Григорєвої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П., при секретарі судового засідання Краснощок О.В., за участю прокурора захисника засудженого Кравченко Є.С., ОСОБА_6 ОСОБА_7, розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040780000597, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_2

уродженця та мешканця АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК,

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у цьому суді на підставах, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК. Вважає, що зазначений суд формально розглянув апеляційну скаргу сторони обвинувачення і всупереч вимогам ст. 419 вказаного Кодексу при залишенні її без задоволення не навів обґрунтованих мотивів, не зважив на порушення місцевим судом положень статей 50, 65 КК, на неправильне застосування ст. 75 цього Кодексу, що потягло за собою невиправдану м'якість призначеного засудженим заходу примусу. Стверджує, що тяжкість злочину, відсутність у засуджених щирого каяття й дані про осіб винних свідчать про підвищену небезпеку останніх та неможливість їх виправлення без ізоляції від суспільства. А тому, на думку прокурора, апеляційний суд мав постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 більш суворе покарання, що належить відбувати реально, проте цього не зробив.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 - ОСОБА_6 вважає доводи сторони обвинувачення безпідставними, а оскаржуване судоверішення - законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без зміни, а вимоги прокурора - без задоволення.

За вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 грудня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 засуджено кожного за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу кожного засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк: ОСОБА_7 тривалістю 2 роки, ОСОБА_8 - 3 роки, а також покладено на них виконання обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у відкритомувикраденні чужого майна (грабежі) за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_8 - ще й у вчиненні цього злочину повторно, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 09 квітня 2014 року о 13.45 год. ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою з ОСОБА_8, знаходячись біля будинку № 17 на вул. Матросова у м. Дніпродзержинську, вилучили у малолітнього ОСОБА_9 мобільний телефон Prestigio Multi Phone PAP 4055 DUO. При спробі ОСОБА_9 повернути телефон ОСОБА_8 з метою утримання вилученого майна розпилив вміст газового балончика у безпосередній близькості від потерпілого, чим завдав йому фізичного болю. Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відкрито заволоділи належним ОСОБА_10 майном, завдавши останній матеріальної шкоди на загальну суму 1485,72 грн.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 05 березня 2015 року вказаний вирок залишив без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, пояснення засудженого та його захисника, які вважали необґрунтованими касаційні вимоги сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі та у поданих на неї запереченнях доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке їх засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 186 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чиухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішеннясуду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою, як це передбачено ст. 370 КПК.

Зважаючи на приписи ст. 419 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено належні правові підстави, на яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Як випливає з положень ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Цих вимог закону апеляційний суд при вирішенні питання щодо справедливості призначеного ОСОБА_8 покарання та порядку його відбування не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у поданій апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити свій, яким призначити засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, що належить відбувати реально. Аргументуючи свою позицію, прокурор наводив конкретні доводи, які, на його думку, вказували про суспільну небезпечність зазначених винних осіб і неможливість їх виправлення без ізоляції від суспільства, звідси і про неправильне застосування ст. 75 КК.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із доводами прокурора щодо несправедливості призначеного ОСОБА_8 заходу примусу та залишаючи подану скаргу без задоволення, дійшов висновку, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК і правильно застосував до вказаного засудженого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому в ухвалі послався на щире каяття обвинуваченого, на його позитивні характеристики за місцем роботи і проживання, на те, що останній не перебуває на спеціальних обліках, на відшкодування завданої злочином шкоди, а також на думку потерпілого та його законного представника, котрі просили ОСОБА_8 суворо не карати.

Разом із тим за змістом ухвали, в ній апеляційний суд хоча формально і зазначив про наявність інших обставин, які мають правове значення при виборі заходу примусу, однак фактично їх не врахував усупереч ст. 65 КК та принципу індивідуалізації покарання. Так, без належної оцінки суду залишилося те, що ОСОБА_8 раніше неодноразово був судимий, на шлях виправлення не став - навпаки, вчинив новий умисний тяжкий злочин щодо малолітнього. Водночас суд апеляційної інстанції не зважив на активну роль засудженого та на характер його безпосередніх дій, що полягали у завданні потерпілому фізичного болю в результаті застосування до нього газового балончика й розпилювання шкідливої речовини. Цим обставинам у їх поєднанні вказаний суд не дав відповідної оцінки з точки зору суспільної небезпечності винної особи, а тому висновок про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства не можна визнати обґрунтованим, а ухвалу в цій частині - законною й вмотивованою, про що слушно йдеться в касаційній скарзі прокурора.

До того ж у рішенні апеляційного суду в порушення ст. 419 КПК не міститься вичерпної відповіді на доводи прокурора щодо неправильного застосування місцевим судом до ОСОБА_8 правил ст. 75 КК.

Таким чином, апеляційний суд також не дотримався приписів статей 407, 409 КПК, якими регламентовано повноваження цього суду та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Допущені порушення норм матеріального і процесуального права тягнуть за собою скасування ухвали щодо ОСОБА_8 на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду кримінального провадження щодо цього засудженого в суді апеляційної інстанції.

Що стосується доводів прокурора про м'якість покарання, призначеного засудженому ОСОБА_7 із застосуванням ст. 75 КК, у зв'язку з чим і незаконність ухвали, то вони є непереконливими.

Суд, переглянувши в порядку апеляційної процедури справу щодо вказаного засудженого, зазначив в ухвалі мотиви і підстави, з яких він визнав справедливим захід примусу, обраний ОСОБА_7, а встановлений порядок відбування - правильним.

Так, суд апеляційної інстанції, перевіривши, чи було дотримано вимоги ст. 65 КК, вирішив, що місцевий суд виконав приписи закону, зокрема поряд із ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував особу ОСОБА_7, який уперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває, займається суспільно корисною працею, має на утриманні батьків, виявив щире каяття, відшкодував завдану злочином шкоду; крім того, місцевий суд зважив на позицію потерпілого та його законного представника, котрі просили не позбавляти засудженого волі. Ці обставини в їх сукупності, серед яких певні визнано пом'якшуючими, навіть за умови вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щодо малолітнього, за висновком апеляційного суду слугували підставами для призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено, зі звільненням від відбування заходу примусу з випробуванням.

Отже, апеляційний суд, виходячи з положень статей 50, 65 КК, відсутності законодавчої заборони для застосування ст. 75 цього Кодексу та із соціально значимої поведінки ОСОБА_7 до і після вчинення злочину, обґрунтовано визнав справедливим захід примусу, призначений засудженому, який він відбуватиме за передбачених ст. 75 КК умов, із чим погоджується і суд касаційної інстанції. ухвала апеляційного суду в цій частині не суперечить вимогам ст. 419 КПК.

Зважаючи на викладене, а також на доводи та вимогу прокурора в касаційній скарзі, її слід задовольнити частково і на вищенаведених підставах скасувати оскаржувану ухвалу лише щодо ОСОБА_8

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен ретельно перевірити доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, належно оцінити всі обставини, які мають правове значення для визначення ОСОБА_8 заходу примусу, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, враховуючи й те, що за тих самих фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу ОСОБА_8 та пом'якшуючих обставин звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є неправильним, отже, й покарання - явно несправедливим через м'якість.