5-6142км06 Про умисне тяжке тілесне ушкодження - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 листопада 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 7 лютого 2006 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2006 року,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

не судимого,

засуджено за ст. 121 ч. 2 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 4 липня 2005 року він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля АДРЕСА_1 у м. Києві з мотивів неприязні умисно наніс ОСОБА_3 не менш 15 ударів у голову, груди і живіт, спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого настала смерть потерпілого.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, приводячи доводи, що ОСОБА_2 тілесні ушкодження ОСОБА_3 спричинив, обороняючись від останнього, який намагався задовольнити з ним статеву пристрасть неприродним способом, діючи при цьому в межах необхідної оборони і перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у справі допущено неповноту і однобічність досудового і судового слідства та істотне порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення і постановити виправдувальний вирок.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її перегляду.

Доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 тілесні ушкодження спричинив потерпілому, знаходячись у стані необхідної оборони, є безпідставними.

Ці її твердження були предметом дослідження судів першої і апеляційної інстанцій і спростовані наведеними у їх судових рішеннях доказами.

Зокрема, до висновку про доведеність винності засудженого у вчиненні зазначеного злочину суд дійшов на підставі показань самого ОСОБА_2, який не заперечував, що побив ОСОБА_3 шляхом нанесення ударів руками і ногами по тілу.

Як вбачається з показань свідка ОСОБА_4, він з балкону спостерігав, як ОСОБА_2 жорстоко побив ОСОБА_3, при цьому десь після двох ударів потерпілий вже не чинив йому опору, а лежав на землі, тоді як ОСОБА_2 продовжував наносити йому удари.

Як показала свідок ОСОБА_5, вона теж бачила, як ОСОБА_2 ногами наносив удари лежачому на землі чоловіку на протязі біля 15 хвилин з перервами.

Ці їх показання об'єктивно підтверджені даними, які містяться в протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події і висновках проведених у справі експертиз.

Зокрема, за даними висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_3 поряд із іншими тілесними ушкодженнями в ділянках голови, грудей, стегна і паху було виявлено закриту тупу травму живота і грудей у виді саден в ділянці живота, множинних пошкоджень товстого і тонкого кишечнику, судин тонкого кишечнику, лівої нирки, перелом ребер, що супроводжувалось внутрішньою кровотечею і обумовило розвиток масивної крововтрати і шоку, від чого настала смерть потерпілого.

Вплив травмуючої сили в ділянках живота і грудей здійснювався не менш як по 5 разів у кожну, в ділянку голови - не менш 4 разів, лівого стегна з розповсюдженням на область паху зліва - не менш 1 разу.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 наніс потерпілому, який лежав на землі і не міг чинити йому опору біля 15 ударів у голову, груди і живіт, що виключає наявність реального посягання з боку потерпілого на його життя та здоров'я.

Доводи в скарзі захисника про те, що потерпілий вкусив ОСОБА_2 за статевий орган не знайшли свого підтвердження, оскільки з даних висновку судово-медичної експертизи вбачається, що на цьому органі видимих тілесних ушкоджень не виявлено,

Те ж, що у ОСОБА_2 мали місце легкі з короткочасним розладом здоров'я тілесні ушкодження у виді крововиливів на передній поверхні правого плеча, на задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки і на передній поверхні лівого колінного суглобу з трьома саднами, свідчить про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мала місце обопільна бійка.

Твердження в касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_3, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, перевірялись судом і не знайшли свого підтвердження.

За даними проведеної щодо ОСОБА_2 судово-психіатричної експертизи він психічними захворюваннями не страждав і не страждає, є осудним. В період вчинення інкримінованого йому злочину він не знаходився в стані фізіологічного афекту чи в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на його свідомість і дії.

Таким чином, уся сукупність зібраних у справі доказів була ретельно проаналізована судом як з точки зору допустимості так і достовірності, що дало можливість дійти обгрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_2 у спричиненні ОСОБА_3 умисного тяжкого тілесного ушкодження, від якого настала його смерть.

Зазначені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 доводи про неповноту досудового і судового слідства та неправильну оцінку доказів у справі, про проявлену у зв'язку з цим необ'єктивність, стосуються перегляду касаційним судом фактичних обставин справи з підстав, зазначених у ст.ст. 368, 369 КПК України (1001-05) . Разом із тим, касаційний суд переглядати їх не вправі, оскільки законом передбачено, що відповідно до вимог ст. 398 КПК України (1001-05) , підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є: істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Проте даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_2 неправильно застосовано кримінальний закон, допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону чи що призначене йому покарання не відповідає тяжкості ним вчиненого та його особі, не виявлено.

Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України (1001-05) підстави для призначення справи щодо ОСОБА_2 до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) , відсутні.