Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пойди М.Ф., суддів Зубара В.В. і Кульбаби В.М., при секретарі судового засідання Медицькій У.І., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Мінськ Республіки Білорусь, мешканки АДРЕСА_1,

за участю прокурора Прихожанова В.О.,

З касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернувся прокурор з вимогами про перевірку постановлених щодо ОСОБА_5 судових рішень.

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 16 грудня 2014 року ОСОБА_5 засуджено за:

- ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді арешту строком на 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих обов'язків, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності на строк 3 роки та зі сплатою штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) грн.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_5 від призначеного покарання звільнено.

- ч. 1 ст. 366 КК України - до покарання у виді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих обов'язків, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності на строк 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України (2341-14) ОСОБА_5 від призначеного покарання звільнено.

ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 332 КК України виправдано.

У вироку вирішено долю процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 8 квітня 2015 року вирок залишено без зміни.

В касаційній скарзі прокурор оскаржує ухвалу апеляційного суду та зазначає про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність апеляційним судом. Обґрунтовуючи касаційну скаргу прокурор стверджує про невідповідність ухвали вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не надав відповіді на всі питання, порушені в апеляційній скарзі на вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 Зокрема, як зазначає прокурор, в ухвалі поза увагою апеляційного суду залишились доводи прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_5 за обвинуваченням за ч. 2 ст. 332 КК України. Також прокурор стверджує, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи про необґрунтоване виключення з обсягу обвинувачення ОСОБА_5 епізодів за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, за якими остання обвинувачувалась у незаконному формуванні особових справ біженців, а також службовому підробленні дактилоскопічних карт на ім'я осіб, які звернулися до Сектору міграційної служби в Херсонській області з метою одержання статусу біженця.

Також прокурор в касаційній скарзі вказує на необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та допит свідків.

ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні злочинних дій за наступних обставин.

Працюючи на підставі наказу № 186-к від 31.05.2006 року з 01.06.2006 року по 31.10.2011 року, на посаді завідувача Сектору міграційної служби України в Херсонській області в своєму службовому кабінеті у м. Херсоні по вул. Петренка, 18, ОСОБА_5, як службова особа, умисно, у період з 29.03.2011 року по 26.04.2011 року діючи в інтересах третіх осіб - іноземних громадян, використала своє службове становище всупереч інтересам служби, та достовірно знаючи, що складені документи в ході вирішення питання про надання статусу біженця є офіційними, так як містять інформацію, яка підтверджує певні факти і здатна спричинити наслідки правового характеру, в період з 29.03.2011 року по 02.09.2011 року вчинила сукупність дій, направлених на службове підроблення.

Так, ОСОБА_5, достовірно знаючи, що громадянка Афганістану ОСОБА_17 не перебуває на території України та не зверталася до Сектору міграційної служби в Херсонській області з заявою про надання статусу біженця, незаконно долучила до справи № 11 КНЕ 00044-01 на ім'я ОСОБА_17 такі документи: заяву ОСОБА_17 до Сектору міграційної служби у Херсонській області від 29.03.2010 року щодо надання статусу біженця; наказ завідувача сектору міграційної служби у Херсонській області ОСОБА_5 від 29.03.2011 року № 112 щодо прийняття до розгляду заяви про надання статусу біженця в Україні громадянці Афганістану ОСОБА_17; розписку перекладача ОСОБА_18 від 29.03.2011 року щодо нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника про надання статусу біженця в Україні громадянки Афганістану ОСОБА_17; протокол ознайомлення ОСОБА_17 з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; анкету та реєстраційний листок на ОСОБА_17, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця від 29.03.2011 року; висновок ОСОБА_5 щодо прийняття рішення та наказ ОСОБА_5 від 01.04.2011 року № 113 про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_17; протокол співбесіди із ОСОБА_17 від 01.04.2011 року; повідомлення від 01.04.2011 року № 17-9-339 про направлення та саме направлення до Одеського прикордонного загону для надання пояснень щодо причин незаконного перетинання кордону; направлення на медичний огляд від 01.04.2011 року № 17-9-352; запит до УСБ України в Миколаївській області від 01.04.2011 року № 17-9-355; запит до УМВС України в Миколаївській області від 01.04.2011 року № 17-9-356; дактилоскопічну карту на ОСОБА_17 від 29.03.2011 року; висновок органу міграційної служби щодо надання статусу біженця ОСОБА_17 від 20.04.2011 року; Рішення ДКУ у справах національностей та релігій щодо надання статусу біженця ОСОБА_17 від 26.04.2011 року № 418-11; заяву-анкету № 30 ОСОБА_17 про видачу 15.08.2011 року посвідчення біженця серії НОМЕР_1; заяву-анкету № 38 ОСОБА_17 на видачу 14.09.2011 року проїзного документу біженця для виїзду за кордон, що стало підставою надання зазначеній особі статусу біженця та видачі посвідчення біженця НОМЕР_1 від 15.08.2011 року і проїзного документу для виїзду за кордон № TD 002981.

Своїми діями ОСОБА_5 заподіяла істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, яка полягає у підриві авторитету та престижу органів міграційної служби.

З об'єму документів, дані з яких покладені в основу визнаного судом доведеним обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, суд виключив такий документ, як Рішення про надання статусу біженця ОСОБА_17 від 26 квітня 2011 року № 418-11, оскільки цей документ ОСОБА_5 не складала і не видавала, а ці дії здійснив Державний комітет України у справах національностей та релігій.

Крім того, суд виключив з пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення щодо біженців, особові справи яких були вилучені в УДМС України в Херсонській області:

- за ч. 1 ст. 364 КК України дії, пов'язані з незаконним формуванням особових справ цих біженців шляхом залишення власних відбитків пальців і долоней, а також відбитків пальців і долоні однієї руки залучених ОСОБА_5 невстановлених слідством осіб в дактилоскопічних картах цих біженців з подальшим долученням завідомо неправдивих дактилокарт до цих особових справ;

- за ч. 1 ст. 366 КК України - дії пов'язані із службовим підробленням цих дактилокарт.

З пред'явленого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України обвинувачення судом виключено й обвинувачення у незаконному долученні документів до особових справ громадян Афганістану ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, а також у службовому підробленні цих документів.

З пред'явленого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366 КК України обвинувачення суд виключив обвинувачення у внесенні до офіційного документу - посвідчення біженця НОМЕР_2, виданого на ім'я ОСОБА_22, завідомо неправдивих відомостей про продовження терміну перебування від імені начальника ВГІРФО УМВС ОСОБА_16 з відбитками підробленого штампу "Термін перебування продовжено до" та печатки "Реєстраційна № 21-01".

Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_5 висунуто обвинувачення також у тому, що вона, переслідуючи єдиний умисел щодо сприяння іноземним громадянам в незаконному переправленні через державний кордон України шляхом надання відповідних засобів - проїзних документів біженців для виїзду за кордон, використовуючи своє службове становище, у власному службовому кабінеті за вказаною адресою в період з 10 грудня 2010 року по 14 вересня 2011 року вчинила сукупність дій щодо реалізації задуму на користь громадян Афганістану ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_17, зокрема, достовірно знаючи, що зазначені громадяни не перебувають на території України та особисто не зверталися із заявами про надання статусу біженців і не заповнювали відповідних анкет, особисто оформила заяви - анкети на видачу проїзного документа біженця для виїзду за кордон на цих осіб, видала на їх ім'я проїзні документи та передала їх цим громадянам через невстановлених слідством осіб, чому передувало одержання нею від невстановлених слідством осіб відомостей щодо анкетних даних цих громадян, незаконне, без здійснення необхідних перевірок, оформлення нею особових справ цих осіб, на підставі яких вказаним особам безпідставно надано статус біженця та видано відповідні посвідчення біженців.

Дії ОСОБА_5 за цим епізодом обвинувачення органом досудового розслідування кваліфіковано ч. 2 ст. 332 КК України як незаконне переправлення осіб через державний кордон України шляхом сприяння його вчиненню наданням засобів, вчинене службовою особою з використання службового становища щодо кількох осіб.

Виправдовуючи ОСОБА_5 суд вказав, що у справі відсутні об'єктивні дані, які беззаперечно підтверджували б що проїзні документи громадянами Афганістану ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 та ОСОБА_17 були видані саме ОСОБА_5, тому такі дії не можуть бути поставлені їй у провину.

Заслухавши доповідача, прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

ухвала апеляційного суду це судове рішення апеляційного суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою, й крім того, відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

В результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що прокурор із посиланням на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскаржив вирок місцевого суду у частині виправдання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 332 КК України та в частині виключення з обсягу обвинувачення за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України ряду епізодів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо незгоди із рішенням суду про недоведеність участі ОСОБА_5 у вчиненні злочинних дій, передбачених ч. 2 ст. 332 КК України, прокурор вказував на безпідставність посилання місцевого суду у вироку на ст. 204-1 КУпАП.

Оскільки матеріальний кримінальний закон не дає визначення поняттю "незаконне переправлення осіб через державний кордон України", а таке визначення наявне саме у Кодексі України про адміністративні правопорушення (80731-10) , зокрема у 2041 статті, місцевий суд цілком законно послався у вироку на цю норму й належно обґрунтував таке рішення. У свою чергу не залишаючи поза увагою відповідний довід прокурора щодо незгоди із висновком місцевого суду, апеляційний суд підтримав зазначений у вироку висновок щодо виправдання ОСОБА_5 й належно мотивував своє рішення.

Колегія суддів погоджується з обґрунтуванням, вказаним апеляційним судом, про законність посилання місцевого суду на норму адміністративного матеріального права, що дає законодавче визначення незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

Належно обґрунтовано в ухвалі апеляційного суду й висновок цього суду щодо законності виключення місцевим судом із обсягу обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України ряду епізодів, за якими остання обвинувачувалась у незаконному формуванні особових справ біженців, а також службовому підробленні дактилоскопічних карт на ім'я осіб, які звернулися до Сектору міграційної служби в Херсонській області з метою одержання статусу біженця.

Апеляційний суд проаналізував всі наявні у провадженні докази у їх сукупності, співставив їх із вимогами закону, та дійшовши вірного висновку про законність вироку місцевого суду, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення. Не встановив апеляційний суд й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили б суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу за підтвердженим матеріалами провадження обвинуваченням та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_5

Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд належно оцінив викладені в скарзі доводи, в тому числі й ті, про які скаржник зазначає в касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. Зазначені в ухвалі апеляційного суду мотиви про визнання доводів прокурора безпідставними, у тому числі й тих, що стосуються повторного дослідження доказів, колегія суддів знаходить обґрунтованими.

Отже, із дотриманням положень ст. 419 КПК України, апеляційний суд, зазначив короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи прокурора в апеляційній скарзі, встановлені судом першої інстанції обставини та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Залишаючи апеляційну скарги без задоволення в ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які давали б безумовні підстави для скасування судового рішення. Також апеляційний суд визнаючи правильним висновок місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_5 та залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не допустив неправильного застосування кримінального закону.

Підстави для скасування оскаржуваної прокурором ухвали апеляційного суду відсутні. Отже касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 8 квітня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.