5-2691км15 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 03.12.2015 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 грудня 2015 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140080000110 за касаційною скаргою прокурорів, які брали участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року щодо ОСОБА_1

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Львова, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано невинуватим в інкримінованому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком суду органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 24 грудня 2013 року близько 21.00 год., перебуваючи біля в'їзду в підземні гаражі на вул. Княгині Ольги, 8, у м. Львові, в ході словесного конфлікту, що виник між ним та ОСОБА_2, наніс останньому удар кулаком в обличчя від якого той впав на землю. Згідно висновку судово-медичного експерта № 206 від 06 лютого 2014 року у ОСОБА_2 відповідно до записів довідки травмпункту № 2 м. Львова та медичної картки амбулаторного хворого КЛЛЗ, встановлено діагноз - забій м'яких тканин лівої половини обличчя, забій - розтяг правого колінного суглобу. Локально хірургом було відмічено наявність синця на обличчі зліва та синця в ділянці правого колінного суглобу. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого предмету, могли виникнути від удару кулаком в лице та внаслідок подальшого падіння потерпілого на асфальтне покриття 24 грудня 2013 року і відносяться до легкого тілесного ушкодження.

У спільній касаційній скарзі прокурори просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Посилаються на те, що судом апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірено належним чином доводів апеляційної скарги прокурора щодо неповноти судового слідства при розгляді справи в суді першої інстанції, а також правильності висновків суду щодо недоведеності вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа. Наводять власну оцінку доказів у провадженні та вважають висновок суду про відсутність у ОСОБА_1 умислу на спричинення легких тілесних ушкоджень таким, що суперечить точному змісту ч. 1 ст. 125 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом ст. 94 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурори, не погоджуючись з виправданням ОСОБА_1 за пред'явленим йому обвинуваченням за ч. 1 ст. 125 КК України, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового слідства, а також наводять власну оцінку доказам, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам, чим обґрунтовується касаційна скарга прокурорів у цьому провадженні, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 КПК України.

Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, з яким правильно погодився і суд апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду про виправдання ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки обґрунтований належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким суд дав вірну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Свої висновки щодо досліджених доказів та їх оцінки суд належним чином мотивував. З цими висновками погоджується й колегія суддів.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційні скарги прокурора та потерпілого, зміст та вимоги яких аналогічні вимогам касаційної скарги, відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином перевірив всі їх доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України. З наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Під час судового слідства було встановлено, що висновки експертиз на які посилаються прокурори не дають відповіді на питання чи могло утворитися тілесне ушкодження від удару рукою один раз чи декількох ударів у одне місце, а також не дають відповіді на питання чи могли утвориться тілесні ушкодження про які стверджує потерпілий за обставин, на які вказували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні.

Крім того, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд взяв до уваги те, що досудовим слідством не враховано, що з об'єктивної сторони дане кримінальне правопорушення характеризується спричиненням тілесних ушкоджень двох видів: легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я та легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Однак, слідством не встановлено виду легкого тілесного ушкодження, спричиненого за версією сторони обвинувачення потерпілому. Також, не встановлено в суді і суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, якою передбачена кримінальна відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, у діях ОСОБА_1

Дослідивши та оцінивши зібрані сторонами кримінального провадження докази суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведена.

Доводи прокурорів про те, що ОСОБА_1 заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, про що свідчать показання останнього та висновок судово-медичної експертизи, а висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, перевірялися під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано були визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення у виправдувальному вироку суду першої інстанції та ухвалі суду апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином перевірялися доводи сторони обвинувачення про неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження і свого підтвердження не знайшли.

Таким чином, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанцій неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування постановленого відносно ОСОБА_1 судового рішення, не допустив, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурорів немає.

Водночас, колегія суддів в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України відзначає, що суд першої інстанції, мотивуючи рішення про необхідність виправдання ОСОБА_1 обґрунтував у мотивувальній частині вироку недоведеність винуватості останнього у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в зв'язку з не встановленням достатніх доказів та вичерпанням можливостей їх отримання, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, однак при цьому підставами виправдання вказав п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України та п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України та таким чином неправильно зазначив мотиви визнання невинуватим останнього. На зазначене не звернув уваги апеляційний суд. Тому, в зв'язку з тим, що наведене не є підставою для скасування судових рішень та не погіршує становища виправданого, судові рішення підлягають зміні в частині визначення мотиву виправдання ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись статтями 433, 434, 436 - 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурорів, які брали участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій залишити без задоволення.

В порядку ст. 433 КПК України вирок Франківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині зазначення мотиву виправдання змінити та вважати його виправданим на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. В решті судові рішення залишити без зміни.