Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Чуйко О.Г., суддів: Мороза М.А., Колесниченка В.М., при секретарі Асановій Є.С.

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040011234, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Чабанюк Т.В.,

захисника ОСОБА_4,

засудженого ОСОБА_5,

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У даному кримінальному провадженні також засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7, судові рішення щодо яких не оскаржуються.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_5 та призначити йому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. Вказує, що при призначенні покарання не було враховано ту обставину, що ОСОБА_5 вину визнав, розкаявся, відшкодував завдану шкоду, має незадовільний стан здоров'я. Вважає, що судом апеляційної інстанції дані обставини також враховані не були, у зв'язку з чим було допущено порушення ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, засудженого та його захисника, які просили скаргу захисника задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_5 засуджено за те, що він 27 серпня 2014 року, приблизно о 21 год., перебуваючи у ПКіВ "Перемога" Дніпровського р-ну м. Києва, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 та ОСОБА_6, вчинив відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_8, поєднане з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, заволодівши майном останнього на загальну суму 3060 грн.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідне й достатнє для виправлення винної особи та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_5, прийшов до правильного висновку про те, що таке покарання необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередженнявчинення ним нових злочинів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом, при призначенні покарання засудженому, враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який віднесено законом до категорії тяжких, конкретні обставини справи, дані про його особу, та обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а саме те, що ОСОБА_5 вину визнав, розкаявся у вчиненому, характеризується позитивно, думку потерпілого щодо призначення покарання, інші обставини, які характеризують особу засудженого

На вимогу ст. 419 КПК України, при перегляді справи апеляційним судом, належним чином перевірені наведені в апеляції захисника доводи та прийнято рішення із зазначенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Підстав вважати призначене покарання несправедливим внаслідок суворості у колегії суддів немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами допущено не було.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, колегія суддів

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.