Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Солодкова А.А.,

суддів: Матієк Т.В., Широян Т.А.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.

при секретарі: Зінорук В.В.,

розглянула у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220260000716 за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1та захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2015 року,

Вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 04 лютого 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Харків, громадянку України, з вищоюосвітою, приватного підприємця, не судиму,

- засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком на 2 роки та з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 288 205 грн 49 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 323 205 грн 49 коп. - моральної шкоди та 2 302 грн 72 коп. на відшкодування судових витрат.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2015 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання скасовано. ОСОБА_1 визнано вважати винною та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком на 2 роки та з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

В решті вирок суду залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_1 28 серпня 2014 року, приблизно о 14-00 год., керуючи автомобілем Мазда 3, під час руху з міста Харкова у напрямку міста Вовчанськ, порушила п.п. 12.1 і 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , а саме: не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожніх обставин, виїхала на смугу зустрічного руху, де допустила зіткнення з автомобілем БМВ-525, під керуванням ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку до міста Харкова. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля БМВ ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційних скаргах та доповненнях:

- засуджена ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують її особу, просить скасувати судові рішення щодо неї та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовує свої вимоги тим, що вона повністю визнала вину, розкаялась, є приватним підприємцем, а призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами зупинить її підприємницьку діяльність та позбавить доходу, що унеможливить відшкодовування матеріальної і моральної шкоди потерпілим. Крім того, вважає, що суд, вирішуючи цивільний позов, допустив неправильне застосування закону, стягнувши із засудженої кошти на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілої від злочину ОСОБА_3, в той час як позов був заявлений, а шкода спричинена - власнику автомобіля - ОСОБА_4

- захисник засудженої ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, посилаючись на аналогічні обставини просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженої та її захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, як і вказана кваліфікація дій, у касаційних скаргах не оспорюються.

Разом з тим, твердження у касаційних скаргах засудженої та її захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженої внаслідок надмірної суворості, а також щодо вирішення судом цивільного позову у справі є обґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , звертається увага судів на те, що висновки суду з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (2341-14) , що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, і наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які зо вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Перевіркою матеріалів справи та дослідженням судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 вперше вчинила необережний злочин невеликої тяжкості, повністю визнала свою вину у вчиненому злочині та щиро розкаялася у вчиненому, сприяла розкриттю злочину, частково відшкодувала завдану матеріальну шкоду. Ці обставини були визнані судом як пом'якшуючі покарання. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Санкцією ч. 1 ст. 286 КК України передбачені покарання у вигляді штрафу, виправних робіт, арешту та обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за наявності більш м'яких видів покарання, наявності обставин, що пом'якшують покарання та відсутності обставин, які обтяжують покарання, не навівши у вироку відповідних мотивів, суд призначив ОСОБА_1 найсуворіший вид покарання, передбачений санкцією статті. При цьому, призначаючи більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин, у вироку належним чином не обґрунтував, що менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Крім того, не зважаючи на посилання обвинуваченої, що керування транспортним засобом необхідно для здійснення її підприємницької діяльності і є єдиним джерелом отримання коштів на існування, що позбавлення цього права ускладнить або взагалі зробить неможливим відшкодування завданої потерпілій та цивільному позивачу матеріальної та моральної шкоди, суд призначив додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, без належної мотивації у вироку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за скаргами прокурора та захисника, апеляційний суд нанаведені доводи уваги не звернув, лише обґрунтувавши застосування до засудженої положень ст. 75 КК України, але залишивши без належного мотивування сам вид найсуворішого покарання за санкцією - обмеження волі, та постановив новий вирок, яким фактично погіршив становище засудженої.

Крім того, слушними є і доводи касаційних скарг щодо вирішення цивільного позову у справі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 цієї статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження (а.п. 11) цивільний позов було заявлено цивільним позивачем ОСОБА_4 та потерпілою ОСОБА_3, в якому вони просили відшкодувати матеріальну шкоду від злочину - власнику пошкодженого в ДТП автомобіля ОСОБА_4, а моральну шкоду - потерпілій від злочину ОСОБА_4 Разом з тим, всупереч наведеному, не мотивувавши свої висновки, як матеріальну так і моральну шкоду суд стягнув на користь потерпілої ОСОБА_4, яка не є власником розбитого автомобіля БМВ.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину через надмірну суворість та вирішенню цивільного позову у справі, а справа - призначенню до нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у процесі якого суду необхідно дослідити усі обставини справи та дані про особу засудженої і прийняти законне й обґрунтоване рішення, звернувши при цьому увагу й на інші доводи касаційних скарг.

Керуючись статтями 419, 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_2 задовольнити частково. Вирок Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2015 рокускасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.