Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В., суддів Міщенка С.М., Широян Т.А., за участю секретаря судового засідання прокурора захисника засуджених представника цивільного позивача Зінорук В.В., Вергізової Л.А., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012210180000091, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого:

- за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 липня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання на підставі статей 75, 104 КК з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

- за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 листопада 2007 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 лютого 2008 року вирок змінено, постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, вирок місцевого суду від 02 липня 2007 року постановлено виконувати самостійно;

- за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 квітня 2008 року за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8, захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2014 року,

За вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- ОСОБА_7 - за ч. 5 ст. 185 КК на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна;

- ОСОБА_8 - за ч. 5 ст. 185 КК на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_12, судові рішення щодо якого не оскаржено.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ТОВ "Нутриція Україна" - 44 765,28 грн; ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" - 46 205,76 грн; ТОВ "Ренус Ревайвел" - 139 618,40 грн. Стягнуто солідарно із засуджених суму судових витрат за проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2014 року вирок місцевого суду змінено, замінено солідарний порядок стягнення процесуальних витрат на дольовий. У решті вирок залишено без зміни.

Як установив суд, на початку жовтня 2012 року ОСОБА_7 створив організовану злочинну групу, до участі в якій залучив свого сина ОСОБА_8 та знайомого ОСОБА_12 з метою систематичного повторного вчинення таємних викрадень чужого майна з вантажних автомобілів та подальшої реалізації. При цьому ОСОБА_7 як організатор розподілив ролі кожного з учасників групи. Зокрема, він: підшукав і придбав без документів автомобіль "БМВ-520", який у подальшому переобладнав для вчинення крадіжок (з боку пасажирського місця в даху автомобіля обладнав люк); повідомляв іншим учасникам групи про день вчинення крадіжок; готував знаряддя та засоби для полегшення вчинення злочинів (ножиці для різки по металу, лом, ніж та інше); виїжджав на дорогу, де здійснював тренування ОСОБА_8, який на ходу вилазив на капот автомобіля, вчився стояти на ньому і не падати; інструктував учасників перед злочином і керував їх діями; керував автомобілем, на якому вчиняли крадіжку; спостерігав за навколишньою обстановкою під час скоєння злочину; перевозив викрадене майно і зберігав його в орендованому ним гаражному приміщенні; збував викрадені речі й розподіляв між учасниками отримані гроші.

ОСОБА_8, виконуючи свою роль в організованій групі як виконавець, на ходу під час їзди вилазив через люк на дах автомобіля, по капоту підходив до причепа вантажного автомобіля, після чого пошкоджував контрольні троси, тент, навісні замки і проникав у сховище, тобто у причіп автомобіля, з якого перекидав в автомобіль "БМВ-520" викрадений товар; перевантажував викрадене майно у гараж, а також спостерігав за оточуючою обстановкою під час вчинення злочину.

ОСОБА_12, виконуючи роль співвиконавця, згідно із заздалегідь розподіленими ролями на ходу під час наближення до вантажного автомобіля вилазив із вікна правих передніх дверей "БМВ-520" і підтримував ОСОБА_8 за пояс, забезпечуючи таким чином можливість останньому на ходу знаходитися на капоті автомобіля і не падати з нього; передавав ОСОБА_8 заздалегідь підготовлені предмети для пошкодження замків, контрольних тросів чи тенту вантажних автомобілів; отримував від ОСОБА_8 викрадений товар і складав його в автомобіль "БМВ-520", перевантажував викрадене майно у гараж, а також спостерігав за оточуючою обстановкою під час вчинення злочинів.

Таким чином, зазначена організована злочинна група, набувши у жовтні 2012 року ознак стійкого злочинного угрупування, діяла протягом тривалого часу, а саме з жовтня 2012 року по 24 травня 2013 року, вчинивши у цей період декілька крадіжок.

Так, у ніч на 25 жовтня 2012 року, діючи згідно з розробленим планом, учасники організованої групи на автомобілі "БМВ-520" під керуванням ОСОБА_7 виїхали з м. Дубна Рівненської області на автодорогу Брест - Доманове - Тернопіль - Чернівці - Порубне - Сучава в бік Тернопільської області з метою вчинення таємного викрадення чужого майна з вантажних автомобілів, що рухатимуться в попутному напрямку. Приблизно о 02.00 год. на ділянці автодороги Дубно - Кременець, виключивши світло фар, вони під'їхали ззаду до вантажного автомобіля "Рено" (д.н.з. НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_13 Переконавшись, що їх дії не будуть помічені, ОСОБА_7 продовжив керувати своїм автомобілем, тримаючи необхідну дистанцію, а ОСОБА_8 через люк виліз на дах автівки, у той час як ОСОБА_12, висунувшись із вікна передніх дверей, притримував ОСОБА_8 Останній по капоту підійшов до задніх дверей причепу вантажного автомобіля, вирвавши дужку навісного замка, відчинив двері і проник у причіп, звідки по одній витягав картонні коробки й передавав ОСОБА_12, який знаходився у зручному положенні і через люк у даху автомобіля "БМВ" кидав коробки в його салон. У такий спосіб учасники організованої групи з вантажного автомобіля таємно викрали майно на загальну суму 44 765,28 грн, чим заподіяли матеріальної шкоди ТОВ "Нутриція Україна" на вказану суму. Викрадене майно з метою його подальшої реалізації вони доставили до орендованого ОСОБА_7 гаражного приміщення АДРЕСА_3.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в аналогічний спосіб вчинили: у ніч на 08 грудня 2012 року крадіжку майна з вантажного автомобіля "ДАФ" (д.н.з. НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_14, чим заподіяли ТОВ "Рабен Україна" матеріальної шкоди на загальну суму 47 753 грн; 14 березня 2013 року - крадіжку майна з вантажного автомобіля "SCANIA" (д.н.з. НОМЕР_3) з причепом (д.н.з. НОМЕР_4) під керуванням ОСОБА_15, чим завдали ТОВ "Ренус Ревайвел" матеріальної шкоди на загальну суму 139 618,4 грн; у ніч на 24 травня 2013 року - крадіжку майна з вантажного автомобіля "МАН" (д.н.з. НОМЕР_5) під керуванням ОСОБА_16, чим заподіяли ФОП ОСОБА_17 матеріальної шкоди на загальну суму 21 301,06 грн. При спробі розвантаження товару в орендованому ОСОБА_7 гаражному приміщенні АДРЕСА_3 учасники організованої групи були затримані працівниками міліції.

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_11, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, порушують питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Захисники просять: перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодом крадіжки в ніч на 24 травня 2013 року з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 3 ст. 185 КК; скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження за відсутності складу злочину (за епізодами крадіжок обвинувачення в ніч із 24 на 25 жовтня 2012 року, в ніч із 7 на 8 грудня 2012 року та 14 березня 2013 року); призначити мінімальне покарання із застосуванням положень ст. 75 КК; звільнити засуджених від призначеного покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію" від 08 квітня 2014 року; виключити рішення в частині задоволення цивільних позовів та стягнення судових витрат. Захисники зазначають, що висновки суду про винуватість батька та сина ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих доказах, отриманих органом досудового розслідування з порушенням вимог кримінального процесуального закону; що винуватість їх доведено лише за епізодом крадіжки в ніч із 23 на 24 травня 2013 року, яку останні визнали, тому їх дії за цим епізодом слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК як крадіжку, вчинену з проникненням у сховище, а склад злочину, передбачений ч. 5 ст. 185 КК (крадіжка, вчинена у складі організованої групи), у діях підзахисних відсутній; призначене засудженим покарання є надмірно суворим, не враховано даних про особу та всіх обставин, що пом'якшують покарання. Захисники вказують, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усіх доводів, наведених в апеляції, та не дав на них обґрунтованих відповідей.

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за своїм змістом є аналогічними касаційній скарзі їх захисників.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_8 та захисника на підтримання касаційних скарг, пояснення прокурора та представника цивільного позивача, які заперечували проти задоволення скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК при розгляді доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Згідно зі ст. 434 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог статей 410 - 411 КПК доводи стосовно неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є предметом перевірки апеляційним судом, який згідно зі ст. 409 КПК має право на скасування вироку на зазначених підставах.

Доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за епізодом крадіжки в ніч на 24 травня 2013 року, про відсутність складу злочину (крадіжки у складі організованої злочинної групи та за епізодами крадіжок обвинувачення в ніч із 24 на 25 жовтня 2012 року, в ніч із 7 на 8 грудня 2012 року та 14 березня 2013 року), про істотне порушення норм кримінального процесуального закону та суворе покарання, аналогічні викладеним у касаційних скаргах, перевірив суд апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував ці доводи, дав на них вичерпні відповіді і, залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисників та обвинувачених ОСОБА_7, відповідно до вимог ст. 419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав доводи необґрунтованими.

Погоджуючись із висновком місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм діянь, за які їх засуджено, за наведених у вироку обставин підтверджено, зокрема: показаннями свідків - водіїв вантажних автомобілів щодо обставин викрадення майна з вантажних автомобілів, якими вони керували; даними протоколу огляду цих вантажних автомобілів; даними протоколу обшуку гаражного приміщення, яким користувався ОСОБА_7; даними протоколу обшуку будинку за місцем його проживання; речовими доказами; даними за результатами проведення негласної слідчої дії - аудіоконтролю особи ОСОБА_8 від 14 червня 2013 року.

Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 підтверджується також такими об'єктивними доказами, як даними висновків судової дактилоскопічної експертизи від 12 червня 2013 року, згідно з якими слід пальця руки, вилучений під час огляду місця події - причепу автомобіля "ДАФ", з якого було вчинено крадіжку майна в ніч на 08 грудня 2012 року, залишений ОСОБА_7 А згідно з даними висновків судових експертиз волокнистих матеріалів та виробів із них серед текстильних волокон-нашарувань, вилучених під час огляду автомобілів "Рено" та "SCANIA" (епізоди крадіжок у ніч із 24 на 25 жовтня 2012 року та 14 березня 2013 року), було виявлено волокна, які мають спільні родові ознаки з волокнами, що входять до складу одягу, вилученого у ОСОБА_8

Ці докази в їх сукупності спростовують версію захисту про те, що ОСОБА_7 не вчиняли крадіжки майна в ніч із 24 на 25 жовтня 2012 року, а також у ніч із 7 на 8 грудня 2012 року та 14 березня 2013 року.

Вчинення зазначених у вироку злочинів саме у складі організованої групи підтверджується тим, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 вчиняли злочинні дії протягом тривалого часу - 7 місяців, маючи детально розроблений план їх злочинної діяльності, де кожен чітко виконував відведену йому роль. Крім того, у судовому засіданні встановлено, що обвинувачені попередньо підготували матеріальну базу для скоєння злочинів, а саме придбали автомобіль "БМВ 520", який був спеціально переобладнаний для скоєння крадіжок, а також орендували гаражне приміщення для зберігання викраденого. Місцевий суд установив, що ініціатором створення організованої злочинної групи був ОСОБА_7, який залучив до участі в ній свого сина ОСОБА_8 та знайомого ОСОБА_12, тобто ОСОБА_7 був організатором цієї групи. При цьому він розподілив ролі кожного, здійснював тренування учасників злочинної групи для координації їх дій у процесі вчинення злочинів, повідомляв іншим учасникам групи про день скоєння крадіжок. Усі учасники злочинної організованої групи підтримували стабільні стосунки у зв'язку з підготовкою та вчиненням ними злочинів, чітко дотримувалися заходів конспірації та виконували усі необхідні дії, спрямовані на досягнення спільної мети.

Місцевий суд ретельно перевірив усі докази в їх сукупності, дав їм вичерпну оцінку у вироку з точки належності, допустимості й достатності і правильно кваліфікував дії винних за ч. 5 ст. 185 КК. Із цим висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Доводи захисників та засуджених про недопустимість доказів, покладених в основу вироку, аналогічні доводам, наведеним в апеляціях, ретельно перевірив апеляційний суд і дав на них обґрунтовані відповіді.

Зокрема, посилання захисників на те, що протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіоконтролю особи - ОСОБА_8 від 14 червня 2013 року було проведено з порушенням положень ст. 270 КПК у приміщенні ІТТ, яке не є публічно доступним місцем, внаслідок чого цей протокол є недопустимим доказом, колегія суддів вважає безпідставними. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 14 червня 2013 року органом досудового слідства було проведено аудіоконтроль особи - ОСОБА_8 на підставі ухвали слідчого судді від 24 травня 2013 року та відповідно до положень ст. 260 КПК, а не аудіоконтроль місця, що передбачено ст. 270 КПК.

Аналогічних доводів про недопустимість доказів, а саме протоколів аудіоконтролю особи від 31 травня 2013 року щодо ОСОБА_8 та від 14 червня 2013 року щодо ОСОБА_7 колегія суддів не розглядає, оскільки посилання суду на ці докази у вироку відсутні.

Твердження про те, що протокол обшуку автомобіля БМВ слід визнати недопустимим доказом через те, що обшук нібито проводився в автомобілі іншої марки, не заслуговують на увагу.

Як убачається з даних протоколу обшуку автомобіля, ця слідча дія проводилася за участю ОСОБА_7, який не заперечував приналежності йому цього автомобіля, на якому й було вчинено крадіжку майна у ніч із 23 на 24 травня 2013 року й у подальшому затримано працівниками міліції.

У ході виїзного судового засідання місцевий суд оглянув автомобіль БМВ, що знаходився на штрафмайданчику. Під час огляду обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив, що саме цей автомобіль у нього було вилучено під час досудового розслідування. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що той факт, що у протоколі огляду автомобіля було неправильно зазначено його серію (740, а не 520), не може бути підставою для визнання цього доказу недопустимим.

Так само не можна стверджувати про недопустимість такого доказу, як протокол обшуку гаража, яким користувався ОСОБА_7, оскільки, як убачається з цього протоколу, обшук проводився у присутності власника гаража - ОСОБА_19, якому було вручено відповідну ухвалу слідчого судді.

Суд апеляційної інстанції дав вичерпну оцінку кожному доводу сторони захисту, з яким погоджується і касаційний суд, і дійшов умотивованого висновку про відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про їх особу, воно є необхідним та достатнім для виправлення винних і попередження вчинення нових злочинів.

Прохання засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про їх звільнення від покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію" від 08 квітня 2014 року підлягають вирішенню в порядку статей 537, 539 КПК місцевим судом.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Ураховуючи наведене, у задоволенні касаційних скарг засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_8 та їх захисників слід відмовити.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_8, захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2014 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.