Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Британчука В.В., Фурика Ю.П., за участю секретаря судового засідання Медицької У.І., засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, прокурора Чупринської Є.М., представника потерпілого ОСОБА_14, розглянувши касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а також касаційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженої ОСОБА_5, захисника ОСОБА_10 - в інтересах засудженого ОСОБА_6, захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_15 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року в кримінальному провадженні № 12012110080000235,

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5, не оскаржуючи судових рішень у частині визнання її винуватості за ч. 2 ст. 185 КК України, не погоджується з висновками суду першої інстанції про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 цього Кодексу. Посилається на неповноту й однобічність досудового розслідування, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також на суворість призначеного їй покарання. При цьому засуджена, наводячи свій аналіз наявних у провадженні доказів, указує на те, що вирок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях. Вважає, що цивільний позов у провадженні вирішено неправильно. Просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8, вказуючи на неповноту й однобічність дізнання, досудового та судового слідства, на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування кримінального закону, просить скасувати судові рішення, а провадження направити на нове розслідування. Обґрунтовує прохання тим, що судовий розгляд було проведено з обвинувальним ухилом, під час розгляду не було доведено його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Крім того, судом не наведено мотивів, з яких він узяв до уваги одні докази й відкинув інші, зокрема ті, що вказують на невинуватість засудженого. У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_8 вказує на порушення його права на захист під час досудового розслідування, оскільки слідчі дії проводились за відсутності захисника, а тому протоколи цих слідчих дій не можуть бути визнані доказами у провадженні. Те, що ОСОБА_8 застосовував насильство до потерпілого, є лише припущенням, яке не підтверджується жодними доказами. Також, на думку засудженого, йому безпідставно було кваліфіковано вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб. Апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки не допитав потерпілого ОСОБА_16, який протягом досудового та судового слідства постійно змінював свої показання. Суму цивільного позову, як вважає скаржник, також нічим не підтверджено, тому заявлений цивільний позов не підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та про призначення нового розгляду в цьому суді. За змістом скарги захисник фактично посилається на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Вважає, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам ОСОБА_6 про неправильну кваліфікацію його дій. Також указує, що дані про особу засудженого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, його обставини та наслідки давали суду підстави вважати, що виправлення ОСОБА_6 можливе протягом меншого строку, ніж визначив місцевий суд. У зміненій касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 порушив питання про скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 і про призначення нового розгляду зі стадії підготовчого судового засідання в суді першої інстанції через невідповідність обвинувального акта вимогам законодавства. Вважає, що місцевий суд у підготовчому судовому засіданні повинен був повернути прокурору обвинувальний акт у зв'язку з неконкретністю пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення. Не зробивши цього, суд, фактично порушено право останнього на захист. Зазначене залишилося поза увагою апеляційного суду.

У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, захисники ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_15, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, також порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в цьому суді. Мотивують свою вимогу щодо незаконності та необґрунтованості ухвали апеляційного суду тим, що апеляційний розгляд проведено однобічно та неповно, оскільки не було допитано потерпілого ОСОБА_16, показання якого, на їх думку, неправильно відображено у вироку суду.

У доповненні до касаційної скарги своїх захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_15 засуджена ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та про призначення нового розгляду в цьому суді. Вказує на численні порушення, допущені під час досудового розслідування, серед яких є порушення її права на захист, оскільки слідчі дії проводилися за відсутності захисника, відповідно, протоколи цих слідчих дій не можуть бути визнані доказами у провадженні. Також зазначає, що задоволена судом сума матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь потерпілого ОСОБА_16, в розмірі 7133,80 грн не має документального підтвердження. Крім того, вказує на те, що матеріали провадження не містять доказів застосування ОСОБА_7 насильства до потерпілого ОСОБА_16, тому її дії за цим епізодом має бути кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України.

У запереченнях потерпілий ОСОБА_16 та його представник ОСОБА_14, посилаючись на безпідставність викладених у касаційних скаргах доводів, просять залишити скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року, залишеним апеляційним судом без змін, засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1,

до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 187 КК України - на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2,

за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця та жителья АДРЕСА_3,

за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_4,

до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 187 КК України - на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_7 засуджено за те, що вони 04 листопада 2012 року в період із 17.00 до 23.00 год., за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_16 у квартирі АДРЕСА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, попередньо домовились між собою таємно викрасти майно останнього.

З цією метою ОСОБА_5, діючи узгоджено з ОСОБА_7 пересвідчилися, що нетверезий ОСОБА_16 заснув на кухні і за їх діями ніхто не спостерігає, зайшли до житлової кімнати його квартири, звідки таємно викрали майно потерпілого вартістю 800 грн, після чого з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_5 разом із ОСОБА_7 в період із 22.00 по 01.00 год. в ніч на 06 листопада 2012 року, знаходячись біля кафе "Оазис" на території ринку "Елерон", по вул. Симиренка, 5 в м. Києві, під час вживання спиртних напоїв разом зі своїми знайомими ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, вступили в попередню злочинну змову між собою щодо незаконного заволодіння майном ОСОБА_16 З цією метою вказані особи розробили спільний план дій, суть якого полягала в тому, що ОСОБА_5 подзвонить у домофон вхідних дверей квартири ОСОБА_16, а коли той відчинить двері, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, із застосуванням фізичного насильства проникнуть до вказаної квартири і, зв'язавши її власника - ОСОБА_16, заволодіють майном останнього.

Діючи згідно з розробленим планом, 06 листопада 2012 року приблизно о 03.40 год. ОСОБА_5 разом із ОСОБА_7 подзвонили в домофон квартири ОСОБА_16 і сказали, що принесли викрадене напередодні майно потерпілого. Тим часом ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, стояли осторонь і спостерігали за навколишньою обстановкою.

Нічого не підозрюючи, ОСОБА_16 відкрив двері свого під'їзду, після чого всі учасники кримінального правопорушення піднялися до квартири потерпілого. Тоді ОСОБА_5 подзвонила у вхідні двері цієї квартири, а коли ОСОБА_16 відкрив двері, ОСОБА_8, діючи узгоджено з іншими учасниками групи, застосував фізичне насильство6 пирснув із предмета, який має сльозогінні властивості, в обличчя ОСОБА_16, тим самим подолавши опір останнього.

Після цього у квартиру ОСОБА_16 проникли ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження,, при цьому останні троє почали завдавати численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла потерпілого з метою подолання опору останнього. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, зв'язали ОСОБА_16 руки та ноги, застосували до нього фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, яке виразилось в умисному заподіянні ударів руками та ногами по різних частинах тіла, а потім ОСОБА_6 увімкнув праску і став прикладати її до тіла ОСОБА_16

Тим часом, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, діючи узгоджено з ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном для обернення його на свою користь та для особистого збагачення, обшукали квартиру ОСОБА_16 й заволоділи його майном на загальну суму 10680 грн, після чого з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

У результаті неправомірних дій ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, потерпілому ОСОБА_16 було заподіяно легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. І такі дії засуджених суд кваліфікував за ч. 3 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло.

Заслухавши доповідь судді, засуджену ОСОБА_5 та в її інтересах захисника ОСОБА_9, засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10, захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженої ОСОБА_7 та засуджену, захисника ОСОБА_12 та засудженого ОСОБА_8 на підтримання доводів, викладених у касаційних скаргах, думку прокурора та представника потерпілого про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скаргах, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, а також правильність кваліфікації їх дій за цим кримінальним законом у касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, визначення яких дано у статтях 410 та 411 цього Кодексу, щодо неповноти судового слідства та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, які фактично оскаржуються у касаційних скаргах.

У зв'язку з наведеним доводи скарг, у цій частині в касаційному порядку перегляду не підлягають, а крім того, суперечать матеріалам кримінального провадження та висновкам суду.

Ці висновки суд обґрунтував процесуальними джерелами доказів, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_16 про обставини вчинення щодо нього кримінального правопорушення засудженими, даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз.

Визнавши зазначені докази достовірними та оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Твердження про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України, зокрема, за кваліфікуючою ознакою "вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб", є безпідставними, оскільки протилежного змісту висновки суду в цій частині ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України.

Крім того, як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) вчиненим за попередньою змовою групою осіб злочин визнається у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Адже, якщо група за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, то дії цього учасника належать кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Між тим, як убачається зі встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, засуджені ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не заперечували тієї обставини, що вони разом попередньо домовилися піти до помешкання ОСОБА_16, і перебували у квартирі останнього в момент учинення кримінального правопорушення.

Зокрема, з матеріалів провадження убачається, що під час розбійного нападу на потерпілого дії ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, були об'єднані єдиним умислом, а саме, останні з метою одержання для себе матеріальних благ діяли узгоджено; ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вмовили потерпілого під надуманим приводом відчинити двері, ОСОБА_8, озброївшись газовим балончиком, пирснув ним в обличчя потерпілому ОСОБА_16, після чого ОСОБА_8 разом із ОСОБА_6 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, завдали потерпілому ударів руками й ногами по різних частинах тіла, після чого зв'язали йому руки та ноги. При цьому кожен із засуджених виконав ті дії, які вважав за необхідне виконати для реалізації єдиного умислу й досягнення заздалегідь визначеної мети, тобто для заволодіння майном ОСОБА_16

Враховуючи наведене та спосіб, у який засуджені потрапили до квартири потерпілого, колегія суддів дійшла висновку про наявність узгодженості дій засуджених, які керувались єдиним умислом на скоєння цього правопорушення.

Суд апеляційної інстанції перевіривши доводи апеляційних скарг, щодо неправильності застосування кримінального закону при юридичній оцінці, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засуджених в об'ємі пред'явленого їм обвинувачення, і цей висновок зробив на підставі аналізу доказів, які були покладені в основу ухваленого вироку. При цьому незважаючи на те, що протоколи відтворення з деякими засудженими, виходячи зі змісту ст. 87 КПК України, є недопустимим доказом, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність інших доказів достатньо для висновку щодо винуватості засуджених.

ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи про те, що за наявності відповідного клопотання учасників судового провадження суд апеляційної інстанції повторно не допитав потерпілого ОСОБА_16, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, є безпідставними, оскільки у порядку апеляційної перевірки вироку не було наведено аргументів необхідності його допиту з підстав, зазначених в ст. 404 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій, які би тягнули за собою безумовне скасування чи зміну судових рішень, у кримінальному провадженні не допущено.

Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України є правильною і сумнівів у колегії суддів не викликає.

Покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їх власністю, обране не в максимальних межах санкції частини статті, за якою їх засуджено, з урахуванням всіх обставин справи та особи засуджених, є обґрунтованим і необхідним для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Рішення про цивільний позов прийнято з урахуванням вимог ст. 129 КПК України та вимог ст. 1166 ЦК України і є правильним.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й достатніми доводи, викладені в скаргах, про скасування судових рішень щодо засуджених на зазначених у них підставах.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК України, суд

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених та захисників - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.