5-2166ск15 Про таємне викрадення чужого майна - 23.11.2015 Прийняття

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить вирок щодо нього змінити, застосувавши положення ст. 69 КК України. Вважає, що призначене йому покарання є явно несправедливим через його суворість. Вказує на те, що обставина вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння матеріалами кримінального провадження не підтверджена та безпідставно врахована такою, що обтяжує покарання.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 грудня 2014 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 призначено шляхом часткового складання покарання за вказаним вироком та вироком Жданівського міського суду Донецької області від 12 лютого 2014 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці.

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він у період часу з 20 години 30 хвилин 13 липня 2013 року до 03 години 00 хвилин 14 липня 2013 року у стані алкогольного сп'яніння з метою викрадення чужого майна через незачинені вхідні двері проник до кімнати № 10 будинку для проживання відпочиваючих, розташованого на території бази відпочинку "Маяк", що у с. Брусівка м. Красний Лиман Донецької області, звідки таємно викрав майно та грошові кошти потерпілої ОСОБА_5 на загальну суму 1 636, 6 гривень, завдавши їй матеріальну шкоду на вказану суму. Після чого з місця події зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2015 року зазначений вирок щодо ОСОБА_4 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Як вбачається із наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому місцевий суд послався на показання допитаного в судовому засіданні ОСОБА_4, який свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, визнав повністю та вказав на обставини його вчинення, в тому числі і обставину того, що злочин він вчиняв у стані алкогольного сп'яніння. На підставі ст. 349 ч. 3 КПК України за згодою сторін суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки вони ніким не оспорювалися. При цьому засуджений не зазначає у касаційній скарзі про порушення порядку застосування зазначених положень процесуального закону, не вказував він на такі порушення і у своїй апеляційній скарзі.

Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував, що злочин, у вчинені якого його визнано винним і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу обвинуваченого, який раніше засуджувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, та те, що тяжких наслідків у результаті протиправних дій не настало. Врахував суд вартість викраденого, причини, що сприяли скоєнню правопорушення - скрутне матеріальне становище ОСОБА_4, пов'язане з відсутністю можливості працевлаштування, а також позицію потерпілої, яка не наполягала на призначенні суворої міри покарання, цивільний позов не заявляла. Щире каяття, активне сприяння в розкритті та розслідуванні злочину, часткове відшкодування матеріальної шкоди в добровільному порядку, було враховано судом як обставини, що пом'якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину визнано такими, що обтяжують його.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому покарання ближче до мінімальної межі санкції ст. 185 ч. 3 КК України. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

При розгляді апеляційної скарги засудженого, частина доводів якої аналогічна доводам його касаційної скарги, апеляційний суд перевірив і своє рішення належним чином мотивував, погодившись із видом та розміром призначеного покарання ОСОБА_4, зазначивши, що при призначенні покарання судом першої інстанції усі обставини були враховані та підстави для пом'якшення покарання відсутні. При цьому апеляційний суд не розглядав доводи засудженого ОСОБА_4 про те, що районний суд без належних доказів визнав доведеним факт вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки суд першої інстанції в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин провадження, які ніким не заперечувалися, в тому числі і ОСОБА_4 ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів за матеріалами справи не виявлено.

Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги, зміни вироку та застосування положень ст. 69 КК України немає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 428 ч. 2 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2015 року щодо нього.