Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В., суддів: при секретарі Животова Г.О., Крещенка А.М., Асановій Є.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та адвоката Алімамедова І.А. на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 24 лютого 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013190190000513, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК,

за участю прокурора Деруна А.І.,

захисника Алімамедова І.А.,

За вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Також вирішено цивільний позов у кримінальному провадженні.

У касаційній скарзі адвокат Алімамедов І.А. просить судові рішення змінити, пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі до 4 років шляхом застосування положень ст. 69 КК. Вважає, що суд не урахував усіх пом'якшуючих покарання обставин, зокрема: щирого каяття ОСОБА_6 та сприяння розкриттю злочину, його позитивних характеристик, добровільного відшкодування завданої шкоди, позиції представника потерпілої з приводу міри покарання та наявності на утриманні засудженого дружини-інваліда та матері похилого віку. Також указує на відсутність будь-яких наслідків вчиненого злочину у зв'язку з добровільною відмовою ОСОБА_6 від доведення злочину до кінця. Стверджує, що розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції відбувся з порушенням права на захист засудженого, оскільки за відсутності його відмови особисто взяти участь він не був доставлений до зали судових засідань.

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вказує, що всупереч практиці Європейського суду з прав людини розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції відбувся з порушенням права на захист засудженого, оскільки за відсутності будь-яких письмових повідомлень ОСОБА_6 з приводу його бажання особисто взяти участь у судовому засіданні чи відкладення розгляду провадження на інший день суд не вжив жодних заходів для забезпечення доставки останнього до зали судових засідань.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 28 липня 2013 року, знаходячись на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, взявши на руки малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, відніс у житловий будинок, де, скориставшись безпорадним станом останньої, котра в силу віку та розвитку не розуміла і не могла розуміти дійсного характеру дій ОСОБА_6, зняв з неї нижню білизну і всупереч її волі намагався вступити з нею в статевий зв'язок. Однак завершити свої злочинні дії не зміг із причин, що не залежали від його волі, оскільки його дії були припинені ОСОБА_8

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора і заперечував проти задоволення скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з нижченаведеного.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК, у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Доводи в касаційній скарзі про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року попередній вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 було скасовано у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м'якістю призначеного покарання.

Зокрема, суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що при призначенні ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК було недостатньо враховано ступінь тяжкості й характер вчиненого злочину, а також суспільну небезпеку скоєного, тим більше, що об'єктом посягання у цьому випадку виступала статева недоторканість малолітньої дитини.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що при новому розгляді кримінального провадження в місцевому суді наведені вказівки касаційного суду було виконано у повному обсязі. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято згідно з вимогами процесуального та кримінального законів на підставі ретельного аналізу й оцінки доказів у кримінальному провадженні та обґрунтованих висновків щодо виду й розміру покарання.

Так, при призначенні ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 152 КК, суд першої інстанції, ураховуючи положення статей 65 та 68 КК, обґрунтовано виходив і з ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких і є злочином проти статевої недоторканості малолітньої особи, з його наслідків та позиції потерпілої сторони про необхідність реального відбування покарання засудженим. Крім того, достатньою мірою було враховано дані про особу ОСОБА_6, який уперше притягується до кримінальної відповідальності, має позитивну репутацію та є пенсіонером, а також обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття й відсутність обставин, що його обтяжує.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що при новому розгляді кримінального провадження суд першої інстанції достатньою мірою врахував вказівки касаційного суду, його рішення повністю відповідає принципу розумності та справедливості, є законним і обґрунтованим. Покарання, призначене ОСОБА_6, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів, а тому підстави для скасування судових рішень унаслідок суворості призначеного покарання, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, відсутні.

Доводи, наведені в касаційних скаргах про порушення права на захист засудженого є безпідставними.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, всі учасники судового провадження, у тому числі засуджений ОСОБА_6, були завчасно проінформовані про дату, час та місце розгляду кримінального провадження. Проте засуджений перед апеляційним судом не заявляв жодних клопотань з приводу особистої участі під час судового провадження та його доставки до зали судових засідань, як цього вимагає ч. 4 ст. 401 КПК.

Крім того, з аудіозапису судового провадження на технічному носії інформації вбачається, що колегія суддів апеляційного суду ретельно з'ясувала питання щодо забезпечення участі засудженого в судовому проваджені, однак з урахуванням позиції сторони захисту, зокрема захисника Алімамедова І.А., який особисто був присутній у залі судового засідання, вважав участь свого підзахисного в суді апеляційної інстанції не обов'язковою і просив розглянути справу без ОСОБА_6, цілком обґрунтовано було вирішено провести розгляд судового провадження за відсутності останнього.

З огляду на викладене, а також з урахуванням того, що питання про погіршення становища обвинуваченого в апеляційному суді не ставилося, колегія суддів приходить дійшла висновку, що права на захист засудженого ОСОБА_6 апеляційний суд не порушив.

ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону або істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які би потягнули за собою зміну чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, вирок та ухвала є законними й обґрунтованими, а тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів

Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 24 лютого 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та адвоката Алімамедова І.А. - без задоволення.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.